Як чекісти намагались впливати на свідомість віруючих: КДБ СРСР та культ «Прозорливих старців»
Історія з міфічним «старцем» Павлом Троїцьким, приведена нижче, яскраво демонструє, що органи радянської державної безпеки, а згодом і російська ФСБ, ніколи не припиняли спроб впливати на свідомість віруючих людей через культивування авторитетів «прозорливих старців».За допомогою інструментів глибоко законспірованого впливу — листування, «передач волі Божої», містичних настанов і розгалужених мереж «послушників» — спецслужби вміло формували у церковному середовищі лояльні до державної ідеології наративи.Ідеологічного впливу підпали і такі відомі священники, як архімандрит Серафим Тяпочкін, схіархімандрит Зосима Сокур та інші харизматичні духовники, які мали довіру тисяч віруючих. Через особисте оточення, легендованих «духовних чад», специфічну літературу та замовчувану інфільтрацію, органи КДБ та ФСБ прищепили їм, а через них їхнім послідовникам ідеї «триєдиної Русі» (Україна, Росія, Білорусь — як єдиний духовний простір), «спасіння лише через Росію», міф про «боговибраний русскій народ», тезу, що «світ лежить у злі, а лише Русь — хранитель істинного православ’я».Ці наративи, вміло обгорнуті у форму духовних одкровень або містичних пророцтв, часто знаходили відгук у серцях людей, виснажених десятиліттями переслідувань і духовного голоду. Втім, саме тому вони були й особливо вразливими до маніпуляцій.Сьогодні, з відстані часу і маючи доступ до архівних матеріалів, важливо не лише встановити історичну правду, а й осмислити, якою мірою ці ідеологічні віруси продовжують жити в православній свідомості. Бо віра, яка ґрунтується на неправді — врешті-решт стає ідолопоклонством.Читайте також: Практики впливу КДБ досі в ділі: як це працює у випадку з Дональдом ТрампомУривки з публікації Миколи Спиридонова «Прозорливий старець Павло Троїцький» (Про одну операцію КДБ)У 1950 році до Москви з еміграції повернувся Всеволод Дмитрович Шпіллер — особистість в усіх сенсах неординарна й немислима для радянського суспільства сталінської доби. Нащадок дворянського роду, випускник київського Володимирського кадетського корпусу, бойовий офіцер Білої армії, він бився з Червоною армією під час громадянської війни. У 1920 році евакуювався разом із військами Врангеля до Константинополя. Повернувся до Росії через тридцять років як православний священник, щоб відроджувати віру на Батьківщині.…Духовно-просвітницьку діяльність о. Всеволода Шпілера влада розцінювала як антирадянську. Партійне керівництво дратували його незалежна позиція, закордонні зв’язки та проповіді, магнітофонні записи яких ширилися країною. Але о. Всеволод не йшов на компроміси в пастирській справі і відмовлявся припиняти проповіді. Його протести проти тиску на громаду викликали критику з боку влади та резонанс за кордоном. Його церковне становище також було складним: він мусив надавати особисті та письмові пояснення церковному начальству у зв’язку з численними доносами.Не дивно, що після смерті Патріарха Олексія, який його підтримував, новий Патріарх Пімен зняв його з посади настоятеля і відправив у відставку. Настоятелем храму Миколи на Кузнецях призначили активного співпрацівника влади, обновленця протоієрея Костянтина Мещерського. Однак тут втрутились інші сили. Розповідали, що в день вступу на посаду о. Мещерський сів у таксі, щоб їхати приймати настоятельство. Але коли таксі під’їхало до храму, водій із жахом виявив, що пасажир мертвий. Нових спроб усунути о. Всеволода не було — звісно, не через враження від цього випадку, а тому, що влада знайшла інші способи контролювати незалежного священника.Це сталося так. Наприкінці 1960-х років до отця Всеволода звернулася прихожанка Агрипина Істнюк. Вона представилася його духовною дочкою та духовним чадом старця Павла — людини дивовижної святості та абсолютної прозорливості, якій нібито було відкрито волю Божу. Отець Павло, ієромонах Данилового монастиря (у миру — Петро Васильович Троїцький), за її словами, був одним із сотень тисяч російських мучеників за віру. Його неодноразово арештовували, а в 1939 році він був засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР і відправлений етапом до табору. Істнюк стверджувала, що після п’ятнадцяти років ув’язнення ієромонах Павло вийшов на волю, але, остерігаючись нових переслідувань, пішов у затвор до тверських лісів. Оселившись поблизу станції Кувшинове у тверській глибинці, він нібито у дусі бачив і чув усе, що відбувалося як на парафіях, так і в приватному житті московських священників і прихожан.Отець Всеволод вступив у листування з тверським пустельником, і незабаром той став його духовним наставником. Іван Шпіллер згадує: «о. Павло, з яким тато ніколи не бачився, став для мого батька, для всієї нашої родини тим, ким чверть століття до від’їзду з Болгарії до Росії для нас був владика Серафим Соболєв».Отець Всеволод вірив у прозорливих старців. У молодості на нього велике враження справив юродивий, якого він зустрів дорогою до Рильського монастиря, коли їхав туди на послух, і який привітав його словами: «А, Севочка прийшов, Севочка… Ти слухайся Серафима, слухайся…». Він не знав, що справжній ієромонах Павло Троїцький загинув у сталінському концтаборі ще в сорокові роки, а чесне ім’я мученика використовувалося держбезпекою як прикриття для операції з протидії дисидентському руху в церковному середовищі.Читайте також: Як досвід Німеччини, Польщі та Литви може допомогти у люстрації освіти в Україні?Не знав він і того, що «зв’язкові старця» вже не перший рік діяли в московських парафіях, пропонуючи інтелігентним молодим людям, які в пошуках виходу зі свого духовного відчаю тягнулися до Бога, писати листи «прозорливому пустельнику» і таким чином спрямовували їхню активність у безпечне для влади русло конформізму.Разом із тим, о. Всеволод добре знав, що він та його родина від моменту переїзду до СРСР перебувають під постійним наглядом.…Спогади архієпископа Василя Кривошеїна дають уявлення про те, наскільки жорстко у той час Церква контролювалася держбезпекою, наскільки вона була просякнута агентурою та інформаторами КДБ, і яким безцеремонним провокаціям піддавалися не лише звичайні священники, але й навіть найвищі церковні ієрархи. Зі спогадів архієпископа відомо, що о. Всеволод не мав ілюзій щодо присутності агентів у приході Миколи на Кузнецях.Виникає питання: чому ж о. Всеволод був таким довірливим? Невже розумний, освічений і досвідчений пастир не здогадувався, хто ховається під іменем ієромонаха Павла?…А «прозорливий старець» давав багато свідчень влади й «ведення». Із листів о. Всеволода видно, що «провінційний пустельник» був блискуче обізнаний з тим, що відбувається у керівництві РПЦ та в Раді у справах релігій при Совміні СРСР. Він оцінює погляди й дії Патріарха, критикує церковних ієрархів та закордонних громадських діячів. Повідомляє конфіденційні подробиці переговорів церковного керівництва з іноземними делегаціями, читає емігрантську пресу, недоступну пересічним радянським громадянам, слухає Бі-Бі-Сі й «Голос Америки».Старець не лише спрямовує життя парафії Миколи на Кузнецях та родини Шпіллерів. Він контролює закордонне листування о. Всеволода й навіть санкціонує висвячення молодих священників. Він наставляє, хвалить, лестить, радить і застерігає:«Мені не зовсім зрозуміло, чому Ви приймаєте у себе вдома іноземців. Вам же це категорично заборонено…»Старець критикує Олександра Солженіцина і священників-дисидентів: «Шкода о. Дмитра , сам собі риє яму. Він переконаний, що страждає за віру православну, а найголовнішого не розуміє: говорить про те, про що слід мовчати. Навіщо шукати захисту за кордоном?»Поради, які давав цей «старець», по суті були наказами для віруючої людини: «Така воля Божа», «немає на це волі Божої», «це не моя воля, а Божа. А Ви як хочете, так і сприймайте».Це «водительство» принесло Радянському Союзу суттєві політичні дивіденди в 1974 році, коли о. Всеволод в інтерв’ю, опублікованому радянським Агентством друку «Новини», різко розкритикував вигнаного з країни Солженіцина, звинувативши його в нехристиянських поглядах і в прагненні розколоти Церкву.Цікаво, що отець Всеволод жодного разу не зустрівся з «старцем» особисто, і все спілкування відбувалося через листи, які передавала Агрипина Істнюк. Наприкінці 1971 року «старець» призначив Істнюк його келійницею: «Є воля Божа, щоб Агрипина була з Вами. Вона — віддана Вам людина. Я передаю її на послух лише Вам і більше нікому. Така воля Божа. Прошу Вас прийняти її й вважати своєю духовною дочкою, хоч, можливо, вона і тяжка для Вас».Читайте також: Олександр Скіпальський: Як захистити Україну в умовах війниНасправді, отець Всеволод важко переживав нав’язану присутність Агрипини, яка без його згоди увійшла до його дому і отримала доступ до його оточення. Нам недоступні листи отця Всеволода, підшиті до його справи в архівах КДБ, але причини його незадоволення зрозумілі з відповідей «старця»: «Земно Вам вклоняюся, прошу прощення за себе, за свої дерзості й за Агрипину. Ангела світлого Бог нам не пошле, а посилає людину, вчинки якої, по-людськи міркуючи, бувають жахливими, некультурними, низькими тощо. А по волі Божій — усе зовсім не так. Я знаю Агрипину дуже багато років, ніколи не бачив ні підслуховування, ні підглядки». «Прошу пробачення за неї, що осмілилася залізти до Вашого сина в ящик, «як злодій і розбійник». Простіть їй цей великий «гріх»».У своїх листах «старець» часто говорить про своє духовидіння та всезнання: «Думкою буваю з Вами. Цього року Ви багато жили на дачі, і я там із Вами був. Добре у Вас, затишно, тепло. Ваш кабінет на дачі затишний. Знаю, що 6/Х у Вас був приступ, знаю про Ваші очі. Я з Вами дуже близький, дуже Вас відчуваю. Часто чую, як вона розмовляє з Вами, мила Агрипинонька! Чую всі Ваші служби після важкої, дуже важкої операції. Голос слабкий, а потім усе сильніший, і сьогодні 7/ІІ — уже добрий, а 8/ІІ (Ваша проповідь про Закхея) — голос уже Ваш, справжній, як до операції».Можна не сумніватися, що куратори з КДБ відвідували служби отця Всеволода не в дусі, а в тілі — і були чудово обізнані з усіма обставинами його життя.Старець призначав о. Всеволоду, а згодом і іншим священникам, спіл
- Останні
- Популярні
Новини по днях
18 серпня 2025
