Розлучення? Я залишуся з татом!
Марія давно відчувала, що їхній шлюб із Дмитром дає тріщину. Вогонь кохання згас, залишившись лише звичкою. Розмови зводилися до побутових питань, а в повітрі стояла напруга, немов перед бурею.
Вона намагалася не помічати очевидне, вірила, що все налагодиться. Але кожен розбрат тільки підтверджувай: вони вже чужі. А що далі? У них ж донька — Оксана. Про неї треба думати.
Марія готувала, прибирала, стежила, щоб донька вчасно поверталася зі школи, робила уроки. Оксана в останній час замкнулася, мала свої таємниці. Що ж, дівчина дорослішає. А Дмитро? Він приносив зарплату. І це все.
Телефон став його другим «я» — він зависав у ньому, наче підліток.
Одного разу Марія захворіла. Температура, біль у тілі, млость. Вона попросила чоловіка приготувати вечерю. Оксана, як завжди, десь гуляла.
— Та годі, обійдемося чаєм і бутербродами, — відповів Дмитро.
Їй було погано навіть сперечатися. Два дні вона лежала, немов у тумані. А коли вилізла на кухню — побачила гору брудної посуду, повне сміттєве відро, холодильник пустий. Почала прибирати, готувати… До вечора впала без сил.
Після вечері раковина знову була завалена. Марію затряс від злості.
— Годі. Я не твоя покоївка. Працюю на рівні з тобою, а потім ще й домашнє роби. Ти міг би хоча б за собою помити!
— Та все одно тими ж митимеш, — спокійно відповів Дмитро.
— Винеси сміття вранці.
— Добре.
— Не «добре», а винеси! — скрикнула вона. — Ти мене взагалі чуєш?! Відірвись від телефону!
— Що? Я й так усе роблю.
— Що саме?!
— Ну й розвела… Ти ж жінка, твоя робота — дім. Я гроші приношу. Ще й посуд мити? У нас дві баби, а я повинен руками шкрябати?
— Ти свою доньку «бабою» називаєш?! — обурилася Марія.
— До речі, а де вона? Твоє виховання — дозволяєш бігати хто зна де…
— Не в цьому справа! Тобі байдуже на мене!
— Усе! Набридло… — Він вийшов, хлопнувши дверима.
На столі засвітився його телефон. Вона встигла побачити ім’я: «Аделіна».
Ось і причина всіх проблем.
— Адіночка… Це Аделіна? Адіна? — спитала Марія, коли він повернувся.
— Ти лізла в мій телефон?! — зірвався він.
— Він під паролем. Що приховуєш?
— А якщо так? — викликаюче дивився їй у вічі. — Так, у мене є інша. Давай розійдемося цивілізовано.
— Як саме? — голос задрожав.
— Починається… — він скривився. — Якщо хочеш грати жертву — живи, як жила.
Її світ розвалився.
— Збирай речі й іди.
— Куди?!
— Квартира моя. Батьки подарували. Розділяти не збираюся.
— А ми з Оксаною куди? Ти жартуєш?
— Ні. Їдь до матері.
— Я нікуди не піду, — раптом почувся голос доньки.
— Підслуховувала?
— Ви так орете, що, мабуть, весь під’їзд чує. Ви розлучаєтесь? Я залишуся з татом.
— Ось, — Дмитро показав на доньку. — Хто тут «поганий»?
— Ти не можеш залишитися з ним! У нього ж… — Марія— Він буде жити не сам, — прошепотіла Марія, але Оксана вже повернулася до своєї кімнати, зачинивши двері перед носом у матері.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
3 липня 2025
