«Віддай сукню — все одно не вдягнеш»: свекруха, інтриги та родинні таємниці

17.06.2025, 02:06 blysk.space

«Віддай сукню — тобі вже не влізти»: свекруха, інтриги та чужа родина

Наталка щойно заспокоїла сина, коли прийшов повідомлення: «Прийду зараз». Відправник — Ганна Миколаївна, її свекруха. Жінка не з простим характером, якщо м’яко сказати. Ні турботи, ні участі — зате повно зухвалості, самозакоханості та вічного бажання виглядати молодшою. Ніхто не знав її справжній вік — сама вона ретельно приховувала цифри, стверджуючи, що «в душі їй вісімнадцять».

Коли Наталія була вагітна, Ганна Миколаївна відразу дала зрозуміти: на неї покладатися не варто. Її активне життя — тренажери, вечірки, побачення — не включало місця для колиски. Вона була категорична:— Я вже своє відсиділа в пелюшках. Більше — жодного дня.

І ось, за десять хвилин — дзвінок у двері. На порозі — свекруха у яскравій сукні, з зачіскою, немов у теледиви, та в туфлях на такій шпильці, що стукіт розносився по всій хрущовці. Увійшла, як господиня, недбало скинула взуття й пройшла на кухню.

— Наталко, зроби мені чаю, добре? Сьогодні як білка — з роботи на шпильках, по магазинах, по справах… Втомилася жахливо. Ось і прийшла. Пам’ятаєш свою блакитну сукню? Ту, що на весіллі сестри надягала.

— Пам’ятаю, — обережно відповіла Наталка.

— Віддай її мені. Все одно ти після пологів поправилася, не влізеш уже.

Наталка опустила очі. Її кольнуло. Так, фігура змінилася — але чути таке від родички, та ще й таким тоном… було прикро. Але свекруха, як завжди, не заспокоювалася.

— Ти що, навіть не спитаєш, навіщо воно мені?

Наталка не відповіла. Вона вже звикла, що Ганна Миколаївна постійно у пошуках нового «принца» — когось молодшого, заможнішого. Все її життя — вічний кастинг. Жоден роман не тривав довше пари місяців.

— У мене новий залицяльник, — продовжила свекруха з гордістю. — Красенюка, з машиною та квартирою. Але, можливо, бабник. Ось і хочу перевірити. Ти, Наталко, допоможеш — напишеш йому у «Фейсбуці». Подивимось, чи клюне.

— Вибачте, я не братиму участі у таких іграх, — твердо сказала Наталка.

— Ось як? Не чекала! Ну й добре. І сукню собі зберігай, будеш нею підлогу витирати, все одно тобі її не натягнути! — фукнула Ганна Миколаївна і вилетіла з квартири, грюкнувши дверима.

Звісно, свекруха не забула поскаржитися синові. Олег прийшов додому, вислухав обидві сторони. Він знав: мама у нього гаряча, і до неї треба «підходити». Але всередині все одно кипів.

— Я поговорю з нею, не хвилюйся, — тихо сказав він дружині, обіймаючи її.

Минуло кілька днів. На День народження Олега запросили гостей, але старий друг із сім’єю не зміг приїхати. А в цей час Ганна Миколаївна дзвонила не з привітаннями, а… щоб поскаржитися на черговий невдалий роман.

А потім знову прийшла. Принесла баночку варення та вибачення.

— Пробач мене, Наталко. Сір— Пробач мене, Наталко, сорвалась — просто занадто самотньо буває.

Читати повністю…