Запрошення на новосілля переросло у шок: кухня як після вибуху
Запросили на хату… і вгнали у ступор: кухня як після бомбардування
Нещодавно ми з дружиною отримали запрошення від мого давнього друга Тараса: він із дружиною переїхали у нову орендовану хату у Львові та вирішили відсвяткувати новосілля. Здавалося б, подія радісна, ми з задоволенням погодились — із подарунком, із гарним настроєм.
Хоча в мене давно вертілося у голові — чому у них досі немає своєї оселі? Разом вони живуть уже вісім років, дітей нема, обидва працюють: він — водій Bolt, вона — робить манікюр у салоні. Невже за ці роки не можна було хоч іпотеку оформити? Та що там, у кожного свої пріоритети.
До під’їзду ми підійшли із пляшкою шампанського та гарною коробкою — у ній був наш подарунок: набір якісних келихів. Назустріч нам вийшла його дружина — Соломія. На ній була вечірня сукня та високі підбори, які врізалися у м’який лінолеум, залишаючи глибокі сліди. Виглядало це кумедно: наряд під ресторан, а на тлі — облуплені стіни та похмурий коридор.
Ми зайшли до хати. Перше, що впало у вічі — загальний занепад. На тумбочках шар пилу, на підлозі у передпокої — пісок, ніби їхній пес щойно повернувся з прогулянки. Та я постарався не звертати уваги: адже ми прийшли не на ревізію, а у гості.
Я пройшов на кухню, щоб поставити подарунок на стіл. І тут мене ніби хтось вдарив у лице. Я застиг у дверях — настільки був приголомшений побаченим.
Кухонний стіл виглядав так, ніби на ньому хтось намагався пережити кінець світу. Купи сміття, перемішані із залишками їжі: брудні серветки, кістки від курки, банки з приправами, наполовину згниле яблуко, поламане печиво. Посередині — банка зі сметаною, а всередині щось підозріло зелене. Мабуть, забули викинути ще давно.
А поверх усього — кілька брудних чашок, одна із засохлим пакетиком чаю. Здавалося, сюди не заглядали як мінімум три дні. І це був не просто безлад — це була справжня антисанітарія.
Моя дружина, побачивши це, зідхнула і тихо промовила:— Може, допоможемо прибрати?Соломія кивнула:— Так, звичайно, дякую, а то ми не встигли…
Дружина взялася за справу, і незабаром стіл хоча б трохи прояснився. Та осаду залишився. Мені стало ніяково — і за них, і за нас. Я не розумів, як дорослі люди, у яких немає малих дітей, які працюють і цілком дієздатні, допустили, щоб їхнє життя дійшло до такого стану.
Так, у всіх бувають аврали, бувають дні, коли немає сил ні на що. Але тут була явна занедбаність, яка накопичувалася тижнями.
Ми сіли за стіл. З їжі — копчений сир, залишки нарізки, чіпси. Усе, що можна було купити у магазині по дорозі додому. Апетит зник, хоч я прийшов голодним. Ми трохи випили і незабаром пішли — посилаючись на справи.
Додому ми йшли мовчки. Лише через кілька хвилин дружина промовила:— Я б у такому бруді й дня не витримала…
Не мені вказувати, як людям жити. Не мені судити. Але одне я зрозумів точно: навіть найдорожчий подарунок втрачає сенс, якщо опиняється серед хаосу та байдужості.
А ви б залишилися на такому святкуванні?
- Останні
- Популярні
- Липень, 01
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Новини по днях
2 липня 2025
