Мама не захотіла прийняти зятя: “Приїжджайте лише ти з онукою

16.06.2025, 12:38 blysk.space

Кожна жінка мріє одного разу знайти гідного чоловіка, створити міцну родину, народити дітей і бути щасливою по-справжньому. Але, як кажуть у нас, не всім судилося жити у казці. І чим сильніше кохаєш — тим гірше падати.

Олені здавалося, що вона знайшла свою долю. Ще в школі вона познайомилася зі Славком — високим, гарним хлопцем з усмішкою кіноактора. Він одразу запаморочив їй голову. Дружба, прогулянки під місяцем, перші поцілунки… За кілька років вони стали парою.

Її мати, Наталя Григорівна, з першого погляду не сприйняла Славка. Бачила в ньому ледачу, безпомічну натуру. Але Олена була засліплена коханням: для неї він був ідеалом. В університет вона вступила з високими балами, а Славко ледве-ледве пройшов у технікум. Навчання йому не давалося, і незабаром він взагалі кинув навчання.

— Мамо, ти мене не розумієш! У нас справжнє кохання! — твердила Олена, не слухаючи жодного застереження.

Коли Славко влаштувався продавцем у магазин побутової техніки, вважав це великим досягненням. Грошей ледве вистачало на піво та чіпси, але його це влаштовувало. Наталю Григорівну — анітрохи. Вона намагалася відкрити очі доньці, але марно.

Коханці зіграли скромне весілля. Жили вони в кімнаті у знайомих Славка, у старій комуналці в Черкасах. Там, де стіни тонкі, а сусіди завжди на підслухах. Але Олену це не лякало — головне, щоб поряд був коханий. Славко працював спустивши рукава, а на всі просьби допомогти по господарству лише розводив руками. Олена все частіше просила грошей у матері. Наталя Григорівна не відмовляла: допомагала, чим могла — продуктами, речами, навіть відкладженнями.

Кожна зустріч із зятем викликала у неї глибоке розчарування. Він здавався їй чужим, невмілим, безвольним. Чоловіком вона його не називала.

Коли стало зовсім важко, Олена попросила пожити у матері пару місяців. Хотіли назбирати на оренду житла. Наталя Григорівна неохоче погодилася, але швидко пошкодувала: Славко лежав на дивані зранку до ночі, а вся робота лягла на плечі доньки. Вона намагалася вчитися, підробляла онлайн — знесилена, але уперто захищала чоловіка.

— Він просто втомлюється… — виправдовувала його.

Через три місяці Славко не витримав тиску і переконав Олену повернутися в комуналку. Там хоча й тісно, зате без нотацій. Мати зітхнула з полегшенням, побоюючись лише одного — щоб донька не завагітніла.

Але доля, як на зло, підказала своє. Славко втратив роботу. А Олена, навпаки, отримала підвищення, почала заробляти гідно. І незабаром стало зрозуміло — вона чекає дитину.

Наталя Григорівна була щаслива, дізнавшись, що стане бабусею. Але радість швидко згасла — зятя вона не приймала й не хотіла бачити. І коли Олена, стомлена від комуналки, знову попросилася пожити у матері, та поставила умову:

— Лише ти й малеча. Славка не приводь. Навіть на поріг.

— Мам, він батько моєї дитини! — спалахувала Олена.— А ти про це думала, коли за нього виходила? — холодно відрізала мати. — Нехай спочатку сам стане чоловіком.

Олена розривалася. З одного боку — втома, немовля, брак затишку. З іншого — гордість і образа. Вона повернулася до чоловіка в ту саму тісну кімнатку, сподіваючись, що мати передумає. Але Наталя Григорівна залишилася непохитною.

Для неї Славко був чужим, не тим, кого хотілося бачити поруч із донькою й онукою. Але що поробиш? Діти серцем обирають, не розумом. Материнське серце боліло, але рішення свого вона не змінила.

Час покаже, хто був правий. А поки дві жінки — мати й дочка — вчаться любити одна одну на відстані, приймаючи вибір, який може не збігатися з мріями.

А як ви вважаєте: чи правильно вчинила Наталя Григорівна? Чи варто було прийняти зятя заради доньки й онуки?

Читати повністю…