«Сказитися можна», або Страшна історія укусів

28.05.2025, 11:02 kunsht.com.ua

Пандемія COVID-19 хоч і завершилася як «глобальна надзвичайна ситуація у сфері охорони здоров’я»1, проте наробила багато лиха й показала цілому світу, що людина точно не є господарем цієї планети. Віруси були, є і будуть завжди, і жодні вчені світу не можуть їх «вивести». Особливо складно боротись із зоопатогенними вірусами, про один із яких ви прочитаєте у цій статті.

Ви вже точно натрапили на одне слово, що викликає запитання — «зоопатогенний». Такий статус надають вірусам, що можуть заражати тварин та людей і спричиняти захворювання. Одним із найяскравіших та найстрашніших прикладів цієї групи є Rabies lyssavirus, або вірус сказу, що спричиняє однойменне захворювання — сказ. В англомовній літературі його можна зустріти під назвою рабієс, також є ще дуже промовиста назва — водобоязнь.

Rabies lyssavirus — це паличкоподібний вірус з одним заокругленим кінцем, що містить надійно запаковану у оболонку модекулу РНК. Ця молекула РНК кодує лише п’ять білків, що відповідають за формування нової вірусної частинки та паралельно спричиняють смерть хазяїна.

Чому все так страшно і критично? Просто з усіх тканин організму вірус сказу має потяг саме до нервової тканини, яка, фактично, є «проводкою» організму ссавців. Вірус сказу нейтротропний, тобто він в основному розмножується (тропізм) в нейронах (клітинах нервової тканини). Розглянемо типовий «шлях» вірусу в організмі людини. Без спойлерів не вийде, тому одразу скажу, що все починається з укусу когось скаженого. У рану (скажімо, на нозі) разом зі слиною потрапляють вірусні частинки. Те, як вони потрапили у слину, ми обговоримо пізніше. Гострі зуби заносять вірус глибоко в м’язові тканини гомілки. Оскільки м’язові волокна — це не зовсім те, що до вподоби вірусу сказу, але і не найгірше середовище, то він починає розмножуватися повільно. Можна сказати, «набирається сил» для великого маршу нервовою системою. Час, за якого вірус залишається у місці проникнення, може бути різним, і це суттєво впливає на тривалість інкубаційного періоду. Між нервовими та м’язовими волокнами існують з’єднання (синапси), завдяки яким імпульс, що проходить нервами, спонукає наші м’язи скорочуватися та розслаблятися. Саме через такі точки контакту між різними типами тканин вірус сказу перебирається з м’язової тканини у нервову, і там уже почувається як вдома. Вірус мандрує через периферичну нервову систему (всі нерви тіла, окрім головного та спинного мозку) зі швидкістю три міліметри на годину. Коли вірус досягнув спинного та головного мозку (це вже центральна нервова система), він потрапляє у свій вірусний рай, де вже нічого не може зупинити його розмноження.

Проте історія тут не закінчується, адже потрібно якось потрапити назовні, щоб можна було інфікувати ще когось, тому нервовими волокнами, але вже в протилежному напрямку вірус прямує до слинних та сльозових залоз, рогівки ока. Вірус може потрапляти та в інші органи, але вони не такі пріоритетні, адже не забезпечують виходів назовні.

Маршрут вірусної мандрівки з’ясували, але ця схема не пояснює, що відбувається з організмом хазяїна.

Хто є типовими жертвами вірусу сказу? В Україні природним резервуаром (джерелом) вірусу є собаки та коти. Якщо ж говорити про дику природу, то тут рекорд у лисиць. Насправді в різних країнах ці природні резервуари можуть мати відмінності. Наприклад, у США понад 90% зареєстрованих випадків сказу — серед диких тварин, як-от єноти, скунси, кажани та лисиці. Контакт із зараженими кажанами є основною причиною смерті людей від сказу в цій країні; щонайменше семеро з 10 американців, які померли від цієї хвороби, були заражені кажанами. Якщо укус лисиці та собаки важко не помітити, то укус кажана доволі просто пропустити. Варто пам’ятати, що перелічені тварини — не єдині, які можуть бути зараженими. Вірус сказу не надто перебірливий до хазяїв. Єдине, що справді необхідно, — щоб жертва була ссавцем. Тому автоматично до переліку природних резервуарів можна додати їжаків, білок, куниць та іншу дику живність, яку можна зустріти на природі та в місті.

Прямий укус, потрапляння слини зараженої тварини на слизові оболонки або мікроподряпини — і вірус вже в організмі. Також можна заразитись білуючи хворих тварин, через вдихання аерозолю вірусу сказу та при трансплантації рогівки, проте останні описані шляхи є вкрай рідкісними. Теоретично хвора на сказ людина також може заразити інших, але таких задокументованих випадків ще не було.

Пам’ятаєте, що робить вірус на останніх етапах своєї мандрівки? Прямує до слинних залоз, а там виділяється зі слиною, тому ніколи не дозволяйте незнайомим тваринам себе облизувати, навіть якщо вони здаються вам дуже дружніми. Іноді їхнє бажання вас облизати продиктоване не щирою прихильністю, а вірусом, що вже заполонив мозок.

Типова форма сказу проходить три етапи розвитку, що характеризуються доволі яскравими зовнішніми ознаками. Важливо, що вірус починає виділятися з організму тварини за кілька днів до появи перших ознак захворювання, і виділення триває протягом всього періоду. Розглянемо на прикладі собак, адже саме вони основне джерело збудника в Україні. Перша фаза розвитку захворювання називається періодом передвісників: поведінка чотирилапого змінюється, він може гризти видиме місце укусу, собака неспокійний, може бути ласкавим та водночас настороженим, ховатись від людини, починає їсти зовсім неїстівні предмети, як-от дрібне каміння, з’являється слинотеча, можливе блювання. Через одну-три доби починається період, що триває до чотирьох днів. І тут вже — повний набір для фільму жахів: собака кидається на людей та тварин, не гавкає, а якщо і вдається, то це щось середнє між гавкотом і підвиванням, на морді з’являється багато густої піни, що утворилася зі слини. Наступна стадія — паралітична, адже настає параліч задніх кінцівок, язик також вже не тримається в роті, слинотеча не припиняється. Через 2–3 дні цієї стадії настає смерть внаслідок зупинки дихання.

У людей захворювання має і схожі, і відмінні риси. Спершу варто зазначити, що інкубаційний період тут суттєво відрізняється. Зазвичай, він становить 1–3 місяці, хоча тривалість може варіювати від тижня аж до року залежно від низки факторів. Якщо людину вкусили в голову або обличчя, через укус потрапила велика кількість вірусу чи хворіє дитина або юна особа, то тривалість інкубаційного періоду суттєво зменшується. На місці укусу виникає білий рубець, можуть з’являтися дивні відчуття поколювання та пощипування в місці ураження. Також наявний повний набір відчуттів із безпричинного страху, постійної тривоги (ні-ні, більшість українців не хворі на сказ, просто у нас паскудні сусіди), підвищення чутливості до різних сенсорних подразників. Зі сном також проблеми: то жахіття, то безсоння. Людина стає похмурою і старається уникати оточення, відбуваються неконтрольовані переходи від збудження до пригнічення. Так виглядає стадія передвісників у людини.

Стадія збудження також має свої характерні риси: хворий дуже неспокійний, має збите дихання, складно ковтати. Найяскравішою ознакою, що з’являється на цьому етапі, є гідрофобія: людину мучить спрага, але вигляд води, навіть дзюркотливі звуки викликають неконтрольовані судоми горла. Людина просто не може пити. Ще більше ускладнюється дихання, з’являється відчуття, що недостатньо повітря, щоб вдихнути, з’являється слинотеча. З часом спазми можуть виникати на світлові чи звукові подразники і навіть на подуви вітру (аерофобія). Дуже підвищується температура тіла, (до 40–41 градуса). Можуть іноді виникати галюцинації. Така стадія рідко триває довше ніж шість днів, і все може закінчитися смертю.

Якщо ж людина переживає стадію збудження, то переходить до паралітичної. Хворий стає спокійним, аж занадто спокійним через ослаблення чутливості та розвиток паралічу. Зникає гідрофобія, але смерть залишається неминучою і не більше ніж через три дні пацієнт помирає.

Це страшніший сценарій. Однак сказ може проходити у паралітичній формі в 33% випадків. На щасливий кінець тут теж не варто чекати, просто все не настільки страшно. Ця форма є довшою і характеризується появою паралічів: спершу нижніх кінцівок, потім — і всього тіла. Гідрофобія не настільки виражена, адже наявний вже частковий параліч м’язів шиї. Проте смерті теж не уникнути.

Після появи будь-яких симптомів сказу в пацієнта смертність сягає майже 100%. Інкубаційний період — це справді вікно можливості для порятунку власного життя. За всю історію документування хвороби згадується лише про приблизно 20 випадків, коли після появи ознак захворювання вдалось врятувати людину. Перший такий випадок стався 2004 року і похитнув впевненість вчених та лікарів, що ніхто не може пережити сказ. Проте це захворювання щорічно вбиває 59 тисяч людей у 150 країнах світу, тому ці 20 випадків справді можна вважати медичним дивом.

Вас хтось покусав? Це вуличний собака, дика тварина чи кажан? Можливо, це знайомий вам собака, що дивно поводиться? Чи лагідна кішка, яку ви підгодовували, і тут вона раптом напала? Тоді вам точно слід звернутись до лікаря. І негайно.

Загалом ВООЗ дає чіткі рекомендації щодо конкретної ситуації, яка виникла. Є три категорії контакту з твариною, що має підозру на сказ.

1. Якщо ви просто погладили, годували когось, хто можливо скажений, чи вас лизьнули по непошкодженій шкірі, достатньо просто гарно вимити всі ділянки шкіри, з якими був контакт. Миємо довго (15 хвилин), ретельно, з милом, мильними засобами або дезінфектантами.

2. Якщо вас навіть злегка вкусили, на шкірі в місці контакту були найменші подряпини чи садна (навіть якщо не було крові), місце промиваємо, як у першому випадку, і звертаємось до лікаря по вакцинацію.

3. Якщо укус пошкодив шкіру, була подряпина (виступила кров), слина тварини потрапила на слизові оболонки, чи на пошкоджену шкіру, був прямий контакт з «підозрілим» кажаном, то місце контакту промиваємо і біжимо до лікаря по вакцинацію та введення антирабічного імуноглобуліну/моноклональних антитіл.

Мити рану з милом не надто приємно, але мило (або інший детергент) в цьому випадку відіграє ключову роль — він просто руйнує вірусні частин

Читати повністю…