Чим небезпечні кліщі й як від них захиститися
Навесні разом із теплою погодою з’являються кліщі, які зачіпають в парках, лісах та інших зелених зонах. Сьогодні з’ясуємо, чого варто боятись, що треба робити і чого краще уникнути.
Кліщі – це не комахи, а членистоногі тварини із класу арахноїдів (тобто павукоподібні). Зазвичай вони дуже малі, до одного міліметра, і їх відкрили за допомогою мікроскопу 1665 року. Кліщів дуже багато – відкрито приблизно 50 тисяч видів та ще, можливо, до мільйона чекають на своє відкриття. Як так може бути? Дуже легко: кліщі добре пристосувались до різноманітних умов і тому живуть майже будь-де: у солоній чи прісній воді, в печерах чи в полях, в лісах чи на звалищах – спробуй спіймай та досліди усіх. До речі, після того, як у 1903 кліщів під збільшенням показали в кіно, їхній образ настільки вразив публіку, що продажі мікроскопів відчутно зросли.
Більшість кліщів корисні для нас. Вони працюють у наших інтересах, наприклад, у ґрунті чи компості, харчуючись та перетравлюючи органіку. Але деякі приносять суттєву шкоду, викликаючи захворювання – наприклад, коросту («чєсотку» – сверблячку, за яку відповідальний коростяний свербун), низку дерматитів (запалення шкіри, часто з алергічним компонентом). Також кліщі передають збудників захворювань – наприклад, хвороби Лайма або плямистої гарячки Скелястих Гір.
Чуєш «кліщ» – думаєш про укус. В Україні зазвичай, коли говорять про укус кліща, йдеться про іксодового кліща (їх багато, в Європі це зазвичай Ixodes ricinus). Це малі (але дорослі особини можуть у рази збільшуватись, коли напиваються крові), кровосисні, теплолюбні тваринки, життєвий цикл яких складається із чотирьох фаз. Самка відкладає декілька тисяч яєць та помирає. На наше щастя, абсолютна більшість кліщів завершує своє життя, його не почавши – із яєць вилуплюються лише незначний відсоток личинок, що харчуються кров’ю відносно дрібних тварин (їжаків, мишей, кроликів і навіть птахів), потім повертаються у ґрунт, стають німфами (саме на цьому етапі відбувається найбільша кількість заражень людей), «їдять» – знову зариваються в ґрунт та дорослішають і шукають нову жертву. Цей цикл займає в середньому від одного до трьох років. Вони можуть переносити дуже багато захворювань (більше ніж 100), але в наших реаліях найчастіше йдеться про хворобу Лайма та кліщовий енцефаліт, тобто запалення головного мозку.
Кліщовий енцефаліт – доволі рідкісна хвороба. За останні 15 років в Україні зареєстровано 111 його спорадичних випадків. Для порівняння, у 2020 році зареєстрували 2 745 випадків хвороби Лайма та два випадки кліщового енцефаліту. Шанс схопити енцефаліт невеликі, але вони є, особливо якщо ви гуляли парками на Волині або в Криму. (З 1955 по 2013 рік зареєстровано 596 випадків, з них 51% в АР Крим, 38% у Волинській, 5% у Закарпатській областях). Симптоми доволі неприємні, двофазні. Спочатку вони неспецифічні: лихоманка, головний біль, виснаження, нудота, потім симптоми зникають запалення головного мозку. Летальність невелика, 0,5–2%, але бояться не її, а наслідків: розладів пам’яті та концентрації уваги, зміни режиму сну, головного болю, порушення зору, рівноваги та координації, а також зниження м’язової сили або параліч. Вони виникають приблизно у 10% перехворілих. Тому, якщо вас вкусив кліщ, стежте за своїм самопочуттям. За появи перших симптомів краще звернутись до лікаря, допоки вас до нього не привезла швидка. Препарату саме від цього вірусу не існує, так що лікувати будуть симптоматично. Також відносно віднедавна в Україні доступна вакцинація. Тому якщо ви часто буваєте на Шацьких озерах, вона була б вам корисна, а якщо рідко виходите з дому, – напевно, не так сильно.
Проте зірка сьогоднішньої статті – хвороба Лайма. Вона отримала таку назву, бо при відкритті збудника випадки хвороби були найкраще описані у жителів містечок Лайм та Старий Лайм в американському штаті Коннектикут. Незважаючи на те, що ця хвороба із людством давно (наприклад, ДНК збудника знайшли у тілі мумії, що лежала у льодах альпійських гір п’ять тисяч років), історія дослідження просувалась доволі мляво (частково це можна списати на неоднозначність симптомів, деяку їхню віддаленість у часі та складність у діагностиці). Збудника хвороби Лайма відкрив лише у 1982 році Віллі Бурґдорф. За прізвищем вченого збудника назвали Borrelia burgdorferi. Ця назва – парасолька, яка об’єднує понад 20 різних видів бактерій. Тому розрізняють Borrelia burgdorferi sensu stricto (у вузькому сенсі) – одну бактерію саме з такою назвою – та Borrelia burgdorferi sensu lato (у широкому сенсі) – купу збудників. Це невеличка бактерія, спірохета – тобто довга і закручена, нагадує пружинку. Кліщі знаходять її у багатьох ссавців (понад 160) та птахів (понад 130) і передають нам.
Зазначу, що кліщі не сидять високо, вони не стрибають та не літають – вони чекають у траві, на невеличких кущах, деревах, невисоко, до 1.5 від землі. Якщо ви побачили кліща десь на шиї – найімовірніше, він просто по вас піднявся, вони таке можуть і люблять.
Перебіг хвороби Лайма поділяють на ранній та пізній. На ранньому етапі з’являється мігруюча еритема – висип, схожий на око (в англійській літературі це bulls eye). Класично це кругла пляма з кільцем просвітлення усередині, що може переміщатись (несильно і нешвидко) по тілу. Вона виникає зазвичай через 1–4 тижні біля місця укусу, але загалом не турбує і через деякий час зникає. Разом із еритемою можуть бути лихоманка, в’ялість, головний біль.
І тут ми приходимо до першої проблеми. Дуже часто цю пляму можна сплутати з проявом іншої хвороби – наприклад, бешихою (запаленням шкіри) читрихофітією (грибковим ураженням шкіри), особливо якщо перед вами не інфекціоніст або ви не пам’ятаєте факту укусу кліща. За американською статистикою, неправильно діагностують 28% випадків звернень.
Висип минає, а хвороба – ні. Тож бактерія поширюється по тілу, і можуть виникати такі множинна мігруюча еритема, паралічі черепно-мозкових нервів; запалення спинного мозку (лімфоцитарний менінгіт), запалення корінців спинномозкових нервів (радикуліт), запалення серцевих структур (Лайм-кардит). Можуть бути лихоманка, біль у суглобах та м’язах, головний біль та слабкість. Люди, які отримали на ранній стадії захворювання антибактеріальну терапію, майже ніколи не розвивають пізні ускладнення (про лікування буде пізніше). На пізній стадії хвороби Лайма можуть виникати ураження суглобів або нервової системи, доволі неспецифічні та широкі, що дуже ускладнює діагностування. Ще виокремлюють пост-Лайм синдром: симптоми болю, втоми, важкості мислення, які тривають більше ніж шість місяців після кінця лікування.
Наступна проблема – лабораторна діагностика. Зробити ПЛР, тобто надійно знайти шматки бактерії, не вийде, тому що бактерія плаває в крові тільки під час первинного захворювання. Тому зазвичай хворобу Лайма діагностують за допомогою виявлення антитіл: шукають специфічні білки, які повинні боротися зі збудником – наш організм виділяє їх після знайомства із бактерією (точніше, будь-яким чужорідним білком взагалі). Але це дуже ненадійний спосіб. У когось ці антитіла з’являться набагато пізніше, у когось їх не буде, у когось буде перехресний позитивний аналіз, бо деякі антитіла до різних бактерій схожі між собою. До того ж треба знати точно, коли робити ці дослідження. Якщо детальніше, то використовують таку тактику: спочатку визначають загальні IgG та IgM (знайомі назви через ковід, так?), а потім, якщо позитивні – проводять імуноблот – тобто панель із купи антитіл до специфічних білків.
Наступна пастка – критерії позитивного та негативного імуноблоту будуть відрізнятись для Америки та України. Не всі антитіла мають рівну діагностичну цінність – деякі, наприклад, будуть часто позитивними через перехресну реакцію. Варто розуміти, що вироблення (або утримання, або зникнення) антитіл IgM/IgG не є критерієм успішності лікування і не залежить від типу, тривалості лікування та клінічного перебігу після захворювання, тому повторювати тест після лікування мігруючої еритеми для оцінки лікування не рекомендується.
Також не треба проводити визначення антитіл після укусу кліща людям, у яких немає симптомів, це абсолютно беззмістовна інформація. Деякі лабораторії користуються можливістю нажитися на пацієнтах та пропонують «діагностику ризику бореліозу… після укусу кліща», що є брудною маніпуляцією та брехнею. Ні загальний аналіз крові, ні визначення IgM/IgG не скажуть про ризик абсолютно нічого. Особливо якщо, як натякає реклама, здавати їх одразу після укусу, бо антитілам потрібен час, щоб утворитись.
Водночас позитивні аналізи – це не гарантія хвороби, а показник того, що ви колись стикалися з цією бактерією і організм виробив захист. Чи хворіли ви, чи ці симптоми саме від Лайма – питання, які лікар буде вирішувати, аналізуючи комплекс факторів.
Лікар може призначити прийом антибіотика, якщо вирішить, що у вашому випадку це потрібно – переваги такої профілактики повинні перевищувати ризики. Пити антибіотик, просто тому, що ви знайшли на собі кліща, не треба. Лікування антибіотиками на ранній стадії триває 14–21 день. Після цього зазвичай симптоми минають. Інколи курс потрібно пройти знову. Пізній лайм – непроста хвороба для діагностики та лікування. Але якщо ви п’єте курс антибіотиків вчетверте, варто подумати про якесь інше захворювання або стан.
Підписатися на Куншт Корисна розсилка про науку. Статті, відео і подкасти щотижня та без спаму.
Не треба панікувати. Не факт, що кліщ містить бактерію. А навіть якщо вона є, то не обов’язково до вас перейде. Що менше часу минуло після того, як кліщ присмоктався, то менший шанс зараження, оскільки бактерії треба час розмножитись у «животику» кліща завдяки вашій крові та мігрувати в слинні залози, а звідти – у кров людини. Він впорається з цим завданням десь за добу (але не варто сприймати це як дозвіл не висмикувати кліща з тіла 24 години).
Найголовніше – кліща треба дістати якнайраніше. Якщо є можливість придбати, то в аптеці є набори для висмикування кліщів. Щоправда, для використання на собаках, але на людях вони теж добре працюють. Якщо можливості немає, потр
- Останні
- Популярні
- Червень, 04
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
Новини по днях
5 червня 2025
