«Відчувати лет свободи — Дай мені цю насолоду». Українська жіноча література доби бароко

19.05.2025, 16:10 tyzhden.ua

«Ти, Фортуно, будь ласкава,Бо твоя то є забава — Розквітати, обіймати,Хоча слід тобі сказати —Не прагну я ярма кохання,Бо ще вік у мене ранній…»Анна Станіславська,уривок із поеми «Транзакція, абоОпис цілого життя одної сироти»,1685 рік, вірш 3.17Це слова київської відьми при дворі короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Її звали Анна Станіславська, і вона була придворною пані й визнаною поеткою наприкінці XVII століття. Прізвисько «київська відьма» отримала через невдалі шлюби й походження.Батько Станіславської був поляком і київським воєводою. Це була номінальна посада, адже Річ Посполита назавжди втратила Київ, але уряд воєводи вперто зберігали. Навряд чи Анна Станіславська коли-небудь бувала в Києві, але київський шлейф супроводжував її все життя. Відьмою її називали через скандали, що ставалися з пані: тричі вона виходила заміж і тричі невдало. Перший її чоловік, як стверджували сучасники, утратив розум, і розлучати й рятувати Анну Станіславську довелося королю, другий і третій її шлюби були короткими, бо обидва наступні чоловіки загинули незабаром після весілля. Такий трагічний і водночас романтичний образ допоміг київській відьмі в її літературній кар’єрі. Пані навряд чи вийшла б заміж учетверте — для цього, за нормами Речі Посполитої, потрібний був би дозвіл церкви, тож шляхтянку взяла під протекцію королева Марія Казимира, і Анна змогла з головою поринути в поезію. Поема «Транзакція, або Опис цілого життя одної сироти», яку надрукували вперше 1685 року, відразу поставила Станіславську на один щабель з найкращими поетами Речі Посполитої.Український слід у жіночій бароковій літературі вагомий. Серед наступного покоління літераторок було багато тих, які мешкали на українських землях або були українками (русинками) за походженням. Більшість із них писали й видавалися під власними іменами. Це були пані з поважних і заможних шляхетських родин. Мова їхніх творів — польська. Бо це була мова королівського двору, і для просування творів і власної персони вибір був очевидним. Навряд чи ці пані усвідомлювали власну національність, етнічну ідентичність, однак вони відстоювали право бути літераторками в цілковито патріархальному світі літератури.«Таку красу не зітре й час!»Ці слова вигукнув гетьман Іван Мазепа на хрестинах Урсули-Франциски Вишневецької. Козацький керманич став хрещеним батьком дівчинки, народженої у вирі Північної війни. Батьком маленької Урсули був Януш Антоній Вишневецький, а бабусею — княгиня Анна Дольська. Ця розумна сорокап’ятирічна жінка, агентка шведського короля Карла XII, використала хрестини онуки в політичній грі. З урочистостей на честь Урсули-Франциски в палаці в Білій Криниці під Дубном почалися тривалі таємні переговори Мазепи й Карла, у яких посередницею була княгиня.Хрещений навряд чи бачив коли-небудь похресницю потім, однак Мазепа мав рацію: красу, яку створювала Урсула, не зміг стерти час.До нас дійшли її поетичні твори та п’єси. Урсула-Франциска Вишневецька стала першою в історії України, Польщі, Литви й Білорусі драматургинею. Її перу належать шістнадцять п’єс у стилі комедії дель арте, вона засновниця театру в Несвіжі (нинішня Білорусь). Літературний талант їй передався, очевидно, від батька. Януш Антоній Вишневецький — автор знаменитого Діаріуша, у якому викладені неймовірно цікаві факти з життя шляхти Речі Посполитої.Єдину доньку в родині Януша Вишневецького й Теофіли з Лещинських, Урсулу виплекали в розкошах та увазі. Охочі пошлюбитися з нею ставали в чергу, однак дівчина була перебірлива й влаштовувала батькам істерики аж до непритомності, аби лише не виходити заміж. Усе змінилося з появою в натовпі кавалерів красномовного Михайла Радзивілла. Він теж мав неабиякий літературний хист і полонив серце двадцятирічної князівни глибокими проникливими листами. Побралися вони 1725 року. І як свідчить їхнє листування, обом спершу подобався цей мезальянс. Дружина в листах часто писала чоловікові вірші:І тепер упевненим пером, що окреслює віру,Це я повторюю вам обіцянку, дану в алкіру:Що поки здорова й живаТвоя дружина й добра слуга,На ім’я Франциска, та головне цього слова,Я з родини Вишневецьких, нині Радзивіллова.(переклад з польської авт.)Публіцист Бертольд Мервін на початку XX століття писав про Урсулу Франциску: «Природа скупилася на її красу; замість цього вона компенсувала це гостротою розуму й естетичною чутливістю». Пані вміла вдало поєднувати слова, її широкий кругозір і знання дозволяли братися за амбітні проєкти. Вона захопилася п’єсами Мольєра й переклала його з французької на польську. Також активно віршувала на різні теми. У своєму салоні, куди з’їжджалися представники мистецької еліти, часто декламувала власні вірші. Наприклад, у її доробку є благочестиві настанови дівчатам-підліткам і пісні про скромність і порядність. Однак є й інша поезія — дотепна про те, як чоловіки повинні піклуватися про задоволення своїх дружин в опочивальні й поза нею. Польський публіцист та історик Алоїзій Сайковський вважав, що в Урсули «були досить грубі поняття, дивно, як дівчата в салонах могли слухати її без збентеження».Таке багатообіцяльне на початку сімейне життя розтрощилось об реалії раннього XVIII століття. Навіть у княгині воно було складним. Урсула пережила два десятки викиднів, лише четверо її дітей вижили. Один син помер у трирічному віці. Михайло Радзивілл активно приділяв увагу іншим жінкам, за що й отримав прізвисько Рибонька, бо саме так звертався до всіх пані, які його оточували.Помстилась своєму Рибоньці дружина тонко. Вона облаштувала в Несвіжі, де була головна резиденція Радзивіллів, театр і ставила там п’єси, де з-поміж персонажів часто був упізнаваний її чоловік, а сюжет переповідав його походеньки.Театр звели окремо від палацу — у парку, де до нього вели алеї та стежки. Вистави ставили десять разів на рік. Першою 1746 року на сцені представили п’єсу княгині «Дотепне кохання» — комедію-пастораль у дусі італійської комедії дель арте з піснями й балетом. Найпопулярнішою постановкою Урсули-Франциски було «Золото у вогні». Театр став родзинкою прийомів родини Радзивіллів. Сучасники описували каруселі, банкети, салюти, маскаради, танці під музику придворної капели. За театральним дійством з диванів спостерігали аристократи й духовенство, а дрібна шляхта й офіцери Несвізького гарнізону дивилися спектаклі стоячи.Читайте також: Жіночий лик доби Бароко Акторами театру часто були курсанти місцевої лицарської академії, а головним режисером — капітан княжого війська Фричинський. Музикантів і танцівників набирали з маєтків Радзивіллів, усі вони мали професійну підготовку й навчалися в найкращих майстрів.Урсула також приділяла увагу бібліотеці: завдяки їй книгозбірня зросла до дев’яти тисяч примірників, княгиня була головною замовницею Несвізької друкарні. А ще невгамовна літераторка вирішила зазіхнути на оперу й почала писати музику. Однак не встигла… Померла в сорок вісім років 1753 року в Пуцевичах біля Новогрудека (нині Білорусь). Через рік усі її п’єси надрукували. Урсула-Франциска Вишневецька-Радзивілл лишила по собі вісім десятків віршів. Сьогодні її польськомовний доробок перевидали багато разів у Польщі, переклали й видали білоруською, але, на жаль, творчість українки — першої в історії наших земель драматургині, так і не побачила світ українською.Через мури, брами, шанці, через окопи і мостиЛюбов має вольний приступ і шлях її простий.Такої ще в природі фортеці не було,яку б кохання сильне умить не здобуло.Архітекторе, біжи,за кордони і межі.(переклад з польської авт).Ельжбета Дружбацька, з поеми «Пишному нарцису, що тікає від милості німфи на ім’я Луна».Ці слова належать Сарматській музі, нащадком якої став митрополит Андрей Шептицький.Ельжбета Дружбацька польського походження, однак багато років провела серед української шляхти. Її дівоче прізвище — Ковальська, народилася вона, найімовірніше, 1695 року. І все ж історикам достеменно не відомо ані місце її народження, ані імена батьків. На кінець XVII століття шляхтичів Ковальських було багато й розпорошені вони були по всій Речі Посполитій, тож можна лише здогадуватися, ким були батьки Ельжбети.У юному віці дівчинці пощастило потрапити до двору магнатів Сенявських — вона вихопила виграшний лотерейний білет. Шляхтичі змагалися за те, щоб їхні доньки потрапили до престижних магнатських осередків. Княгиня Ельжбета Сенявська влаштувала двір, яким замінила королівський. Річ у тім, що при королі Августі II Сильному не було офіційної королеви. Його дружина Крістіана-Ебергардіна Бранденбург-Байройтська не захотіла змінювати протестантизм на католицьку віру й залишилась у Саксонії, якою правив король Август II. Через це монарх змусив шляхтичів Речі Посполитої погодитися на схвалення нової скандальної позиції при дворі — офіційної фаворитки. Однак виявилося, що однією фавориткою Август вирішив не обмежуватися, кількість його коханок зростала, і шляхтичі навідріз відмовлялись відправляти доньок до королівського двору. Ініціативу перехопила Ельжбета Сенявська, яка брала до себе на виховання дівчат з малозабезпечених родин і влаштувала конкурентний двір, де без остраху за репутацію могли з’являтися панни. При дворі Сенявської юна Ельжбета Ковальська вивчила французьку, античну літературу, історію, музику й набула куртуазної вишуканості. І почала складати вірші й читати їх у салоні княгині.Ельжбету вважають однією з найкращих представниць поезії сарматизму — напрямку, у якому все польське й русинське асоціювалося з давніми сарматами, їхньою самобутністю, яку описували ще античні літератори й історики. На тлі сарматизму популярним став орієнтальний стиль. Уже трохи згодом вона напише поеми — казки «Історія князя Адольфа, спадкоємця Роксоланії», «Хвала лісу», «Історія християнської принцеси Елефантини Євфратської».Такі дівчата, як Ельжбета, при магнатському дворі могли не лише здобути гарну освіту, а й вдало вийти заміж. Де ще можна було зустріти так багато наречених з вершків суспільства, як не в оточенні найвпливовішої пані Речі Посполитої, якою була княгиня Сенявська? У неї були палаци у Варшаві, на польських землях і замки на