Крах Сампдорії. Як екс-команда Михайличенка докотилася до Серії С

19.05.2025, 16:06 meta.ua

Італійський футбол багатий на культові клуби. Це і Мілан, і Ювентус, і Інтер, і Наполі, і Рома, і Лаціо. Ці шість назв напевно зірвуться з вуст будь-якого шанувальника футболу, який навіть хоч зовсім трошки стежить за перипетіями у грі № 1 на Апеннінах.

Втім, для українських вболівальників зі стажем є ще мінімум одна команда, до якої ми довгі роки як мінімум пильно придивлялися. Це Сампдорія, найкращі роки якої прийшлися на другу половину 80-х – першу половину 90-х років минулого сторіччя. Справа в тому, що у сезоні-1990/91, коли “моряки” уперше і поки що єдиний раз в історії стали чемпіонами Італії, їх кольори захищав український півзахисник та легенда Динамо Олексій Михайличенко.

Останніми роками справи Сампдорії складалися, відверто кажучи, не дуже добре, але у фокусі уваги вболівальників з усієї Європи клуб із Генуї нещодавно опинився через сенсаційний виліт у третій дивізіон італійського професійного футболу – Серію С. Так низько “моряки” ще ніколи у власній історії не падали…

Що ж із ними трапилося і коли все пішло не так?

Старт без гучних досягнень

Сампдорія представляє портове місто Генуя з півночі Італії, у якому ділить фанатську базу із Дженоа. “Грифони” є значно більш знаковою фігурою в італійському футболі з історичної точки зору. Вони були засновані у 1893 році та є найстарішим футбольним клубом Італії, а ще – завойовували аж дев'ять чемпіонських титулів, хоча останній з них і датований вже вкрай далеким 1924 роком.

На відміну від своїх земляків, Сампдорія є достатньо молодим футбольним клубом, за італійськими мірками. Датою його заснування є 1946 рік, коли сталося злиття генуезьких клубів Самп'єрдаренезе та Андреа Доріа. Футбольному новачкові поталанило опинитися в елітарному дивізіоні, і згодом, які б складні часи не переживали «моряки», вони ніколи не опускалися нижче за Серію В. До поточного моменту, як вже зазначалося вище…

Втім, досить довгий час після моменту заснування Сампдорія не вигравала жодних гучних титулів, не балувала своїх фанатів досягненнями і в цілому не надто й виділялася. Скоріше, цю команду можна було характеризувати як міцного середняка, який часом мав проблеми, вилітав до Серії В, але звідти досить швидко повертався назад до елітарного дивізіону.

Усе змінилося у 1984 році…

Десятиліття успіхів

До сезону-1984/85 Сампдорія могла похвалитися єдиним трофеєм у клубному музеї – кубком, врученим за перемогу у Серії В-1966/67. Натомість в період із 1984 по 1994 роки «моряки» дуже порадували своїх фанатів, здобувши чимало важливих трофеїв. Це і чотири Кубки Італії, і чемпіонство в сезоні-1990/91, і виграш Кубка володарів кубків-1989/90, і перемога в Суперкубку Італії-1991, і вихід у фінал Кубка європейських чемпіонів-1991/92, у якому Сампдорія нехай і не виграла, проте попсувала нерви Барселоні, поступившись 0:1 лише у додатковий час.

Такому успіху в ці роки Сампдорія багато в чому завдячує президенту Паоло Мантовані, який прийшов у клуб в 1979 році, й зумів перетворити загалом досить непопулярну команду із середини турнірної таблиці на колектив, який виграє трофеї один за одним.

Мантовані заробив статки на нафтовому бізнесі, після чого йому прийшла ідея зайти у футбол. Він інвестував значні, але цілком розумні, кошти у розвиток Сампдорії і це допомогло клубу піднятися на незвичні досі висоти. У ці роки «моряки» оформили придбання таких відомих виконавців як Тревор Френсіс, Грем Сунесс, Ліам Брейді, але найкраще в генуезців спрацювала ставка на місцевих молодих талантів.

В 1982 році з Болоньї приїхав 17-річний Роберто Манчіні, а за два роки склад команди поповнив 19-річний Джанлука Віаллі з Кремонезе. Цю парочку незабаром прозвали «Goal Twins», що в буквальному перекладі означає “Близнюки-голеадори”. Все тому, що Манчіні та Віаллі, окрім дружби поза межами футбольного поля, демонстрували неймовірну реалізацію у матчах. Вони обидва, зокрема, відзначилися забитими м'ячами у фіналі Кубка Італії-1984/85 проти Мілана, що допомогло «морякам» завоювати свій перший великий трофей в історії на найвищому рівні.

У 2023 році, коли Джанлука Віаллі помер від раку підшлункової залози, Манчіні із величезним смутком заявив для преси, що втратив дуже близьку людину: “Наші стосунки виходять далеко за межі дружби. Він мені як брат”.

Із Манчіні та Віаллі, а також з воротарем Джанлукою Пальюкою, центральним захисником П'єтро Верховодом, правим захисником Морено Манніні, опорниками Фаусто Парі та Сречко Катанецом, нашим Олексієм Михайличенком у центрі поля, а також вінгером Аттіліо Ломбардо, Сампдорія завершила сезон-1990/91 в італійській Серії А історичною перемогою, випередивши Мілан на фініші аж на п'ять очок. До золота національного чемпіонату ця команда прийшла під керівництвом легендарного югославського тренера Вуядіна Бошкова.

Після виграшу Серії А президенту Мантовані, незважаючи на велику кількість вигідних пропозицій щодо футболістів, вдалося зберегти основний кістяк команди (хоча Михайличенка все ж таки продали у шотландський Рейнджерс) та її головного тренера. Це дозволило Сампдорії розвинути успіх і в сезоні-1991/92 дістатись фіналу Кубка європейських чемпіонів, де італійці програли “команді мрії” Йохана Кройфа – каталонській Барселоні.

Після цього в історії Сампдорії почався повільний, але вірний спад…

Початок кінця

У 1993 році Паоло Мантовані помер. Йому було всього 63 роки, і, як влучно зауважив італійський футбольний оглядач Давід Ферріні, ця подія стала “початком кінця” для Сампдорії.

Ще за Мантовані генуезці встигли продати Віаллі в Ювентус, а вже після відходу з життя легендарного президента «моряки» втратили і багатьох інших знакових виконавців – Пальюка пішов в Інтер, Катанець завершив кар'єру, Ломбардо та Верховод опинилися у Ювентусі, а Манчіні – в Лаціо.

Так, були у Сампдорії в ті роки і цікаві підписання – англієць Девід Платт, нідерландець Руд Гулліт, югослав Сініша Михайлович, нідерландець Кларенс Зеєдорф, француз Крістіан Карамбе, італійці Енріко К'єза та Вінченцо Монтелла, аргентинець Хуан Себастьян Верон, – але та команда вже не мала колишньої привабливості і не виявилася здатною на великі звершення.

Енріко Мантовані – син Паоло – обійняв посаду президента клубу після смерті батька, але успіхи свого попередника повторити не зумів. У клубі розпочався стійкий спад, який у 1999 році завершився логічним вильотом у Серію В. Що цікаво, тренував команду в тому сезоні нинішній коуч збірної Італії Лучано Спаллетті.

На покращення справи у Сампдорії пішли лише через чотири роки і вже під керівництвом місцевого нафтового бізнесмена Ріккардо Гарроне, який повернув команду до Серії А у 2003-му та підписав майбутніх культових героїв Фабіо Квальяреллу та Антоніо Кассано.

У XXI сторіччі найбільш яскравими моментами в історії Сампдорії стали вихід у фінал Кубку Італії-2008/09, де генуезці лишень у серії пенальті програли (5:6) Лаціо після нічиєї в основний та додатковий час (1:1), а також четверте місце в Серії А у сезоні-2009/10, коли коучем команди був Луїджі Дельнері.

У 2013-му Ріккардо Гарроне помер, а його син Едоардо не виявив великого прагнення до того, аби керувати футбольним активом, що дістався йому у спадок. Прагнення якнайшвидше продати Сампдорію Гарроне-молодший реалізував вже у 2014 році, продавши «моряків» відомому кінопродюсеру Массімо Ферреро. Той узяв на себе всі борги клубу та загалом стабілізував ситуацію, хоча інвестувати великі гроші та намагатися повернути Сампдорію на вершину не прагнув. Багато італійських оглядачів тих років вважали, що генуезький клуб потрібен був Ферреро для того, аби ще більше зміцнити в Італії власний імідж ексцентричної зірки, але аж ніяк не для футбольних звершень.

У грудні 2021 року Ферреро був заарештований та запроторений до в'язниці в рамках розслідування корпоративних злочинів та банкрутства, не пов'язаних із клубом. Він пішов з посади президента, але клуб одразу не продав і той ледь-ледь не припинив існування, будучи схожим на картковий будиночок, готовий упасти будь-якої миті від найменшого подиху вітру.

За підсумками сезону-2021/22 Сампдорії якимось дивом вдалося зберегти прописку в Серії А, проте вже за рік «моряки» виявилися беззаперечно найгіршою командою чемпіонату, спікірувавши до нижчого дивізіону із останньої, 20-тої, позиції. Тоді ж, у 2023-му, в ЗМІ з'явилися дані щодо проблем у Сампдорії із виплатою заробітної плати гравцям…

В певний момент Сампдорія опинилася на межі банкрутства та пониження до четвертого дивізіону, але консорціуму інвесторів на чолі із екс-власником Лідса Андреа Радріццані вдалося викупити акції «моряків» у Ферреро і тим самим врятувати клуб від реалізації найгіршого сценарію. Щоправда, з того часу Радріццані встиг відійти в сторону, продавши акції іншим людям.

Наразі Сампдорія контролюється компанією Gestio Capital, ключовою фігурою в якій є лондонський фінансист Маттео Манфреді. Втім, структура власності на генуезький клуб досить заплутана, оскільки у ЗМІ пишуть, що Gestio Capital контролює 99,96% акцій Сампдорії, але 58% з них належать компанії Kickoff Ventures. Остання асоціюється із сінгапурським бізнесменом Джозефом Тей Вей Джином, ім'я якого згадувалося у скандальних “Панамських документах” 2015 року.

Крах та виліт до Серії С

Влітку 2023 року головним тренером Сампдорії був призначений легендарний у минулому хавбек збірної Італії Андреа Пірло. Під керівництвом молодого наставника «морякам» вдалося фінішувати на сьомому місці в підсумковій турнірній таблиці Серії В-2023/24, завоювавши право зіграти у плей-офф, де розігрувалась єдина путівка, що залишилася, в елітарний дивізіон. Але вже у попередньому раунді Сампдорія програла Палермо (0:2), вибувши із подальшої боротьби…

Незважаючи на першу невдачу, Андреа Пірло залишили, оскільки Маттео Манфреді описував його як «ключову частину проекту». Але після провального старту нового сезону, коли Сампдорія у трьох матчах зуміла набрати лише одне очко, іменитого екс-футболіста вже ніщо не могло врятувати від звільнення.

Пірло замінив Андреа Соттіл, котрий провів на посаді всього трохи більше трьох місяців, а потім також був звільнений. У грудні минулого року Са