"Діти сплять уночі, а я біля них молюся": як мати-одиначка пережила руйнування квартири ракетою рф

09.05.2025, 22:41 meta.ua

Вікторія з доньками дивом вижили під час обстрілів у Києві на Новий 2024 рік. Уламками московитської ракети їх квартиру випалило вщент зсередини. У будинку 4 людини загинуло, десятки – постраждали. Минуло майже півтора року… Як їм вдалося вижити? МЕТА відвідала родину в новому житлі, наданому КМДА, та дізналася, як вони змогли оговтатись і почати життя з повного нуля.

Тоді, на світанку 2-го січня, уламок бойової частини «Кинджалу» упав у двір багатоповерхівки на Солом’янці. У Вікторії з доньками не було жодного шансу вижити за двома стінами в передпокої чи у ванній. Як і від усього іншого, від чавунної ванни в їх квартирі залишився тільки попіл. В укритті б вони теж не сховались. Вибух стався миттєво після оголошення тривоги із шаленим займанням.

Родину врятувало, напевно, новорічне диво. Того ранку вони були в гостях, затримавшись на ночівлю через капризи молодшої дитини.

Після трагедії Віка з молодшою донькою Софією (6 років) та Старшою Марією (14 років) втратили все, що мали. Згоріли всі речі, майно, навіть документи, за винятком паспорта.

Разом з цим жінка втратила й улюблену роботу. Вона працювала вдома, маючи маленький бізнес з продажу товарів через інтернет. Звісно, згоріли і комп’ютер, і всі інші гаджети, і всі речі, закуплені на продаж.

Соціальне житло місто надало родині майже через 2 місяці. До того, знов пощастило: їх прихистила волонтерка, яка дозволила безкоштовно пожити у своїй квартирі поруч зі зруйнованим будинком.

Наскільки важко було починати все життя з нуля?

Емоційно мені було дуже тяжко. Я належу до людей, які важко переїжджають з місця на місце. Я пускаю коріння, скажімо так.

До того ж я сама виховую двох своїх дівчат, допомоги від їх батьків немає. Ці мої переживання відобразились сильно на здоров’ї. Це навіть видно по мені: я змінилася.

Які саме у вас з’явились проблеми зі здоров’ям?

Є такі нав’язливі думки про те, що ми можемо сьогодні загинути. Цього не повинно бути, я це розумію. Але от коли я зараз це кажу – уже сльози, бо дуже боюсь.

І завжди думаю: от зараз ми влаштувались в новій квартирі, чекаємо переїзду додому, але ж може і сюди прилетіти. Хватаю завжди ці документи, які відновила, гроші, які заробила. Що ще є? Мало чого вже є, але найголовніше – це діти.

Як зараз реагуєте на тривоги? Чи змінилось ваше ставлення до них після руйнування домівки й дивом врятованого життя?

Нещодавно проспала тривогу: не почула повідомлення. І прокинулась вже від дуже сильних вибухів – вікна тряслись, у небі якесь зарево. Почала хватати дітей, тягнути їх за піжамки і в коридор виштовхувати. Тому що мені здавалося, що зараз влетить до нас.. І от емоційно з панікою кричу: вибігаємо, вибігаємо! Я знаю, треба вийти спокійно. А я хватаю дітей і тримаю їх при собі, обіймаю і тримаю, кладу їх на матрацик в коридорі.

А ще буквально на днях ми приїхали в гості до моїх батьків в Оболонський район з ночівлею на вихідні. Вони живуть біля ТЦ Dreamtown. То це жах, що там сталося: дуже постраждали і машини, і будинки (ред.: ідеться про атаку 4-го травня). Мої батьки вже пенсіонери. Батько дуже хворий: його тяжко виводити десь навіть в коридор.

То, коли повітряна тривога – для мене це завжди страшний стрес: переживаю за батьків, дітей. Скажімо так, холодний піт по спині стікає, панічні атаки, пульс зашкалює, голова болить.

Я так розумію: вже дійшла справа до того, що треба звертатись за якимись ліками до лікарів... Тому що діти сплять уночі, а я сиджу біля них і молюся.

Як діти переживають ці жахливі події?

Через два місяці після тієї трагедії, яка сталася з нами, моя старша донька, Марійка, потрапила в лікарню. Завідуюча цього відділення сказала, що це може бути і психосоматичне захворювання через нерви й переживання.

А вона в мене назовні наче дуже спокійна, дещо закрита – усі емоції переживає всередині. Напевно, її переживання втраченого були дуже сильні. У неї був там, удома, свій світ.

Як вам вдалося оговтатись після тієї трагедії та знайти нове житло?

Тоді було багато роботи з відновленням документів, побудовою нового життя, багато емоцій...

З перших днів трагедії у школі поруч з будинком працював адміністративний штаб, де постраждалим різнобічно допомагали працівники соцзахисту. Через них усі могли оформити допомогу, яку надає держава і місто, зокрема і щодо відновлення житла. Звісно, треба було ще якийсь час почекати комісії щодо руйнувань будинку. У нашому випадку ще згоріли документи – то час затягнувся.

Солом’янська адміністрація та Служба соцзахисту дітей пропонували нам житло в багатьох інших віддалених районах, та часто геть не підходяще. Нам треба були хоча би окремі спальні місця. Та хотілося б, щоб десь поруч з нашою школою. Бо діти дуже-дуже були засмучені тим, що після втрати домівки їм доведеться ще змінити своє оточення. Вони плакали, переживали і казали: мама, будь ласка, ми без нічого зостались, залиш нам хоча б вчителів, друзів, ми не хочемо в іншу школу переходити.

Але все ж таки наприкінці лютого ми підписали договір на квартиру в Голосіївському районі, у якій живемо і зараз. До літа того року я ще знімала квартиру в нашому районі, щоб діти спокійно завершили хоча би свої класи.

Улітку мені довелось перевести доньок в іншу школу просто зі сльозами. На жаль, їздити на навчання через весь Київ у нас немає ніякої можливості.

Так, зараз у нас є незручності, є емоційні негаразди з цим переходом, але ми тримаємось.

Яку ще допомогу ви отримуєте від міста та держави?

Відразу від Київської адміністрації ми ще отримали єдиноразову допомогу – 10 000 грн.

Щомісяця отримуємо ВПО-виплату на молодшу доньку – 3 000 грн. На старшу не виплачують, бо вона не була прописана у зруйнованій квартирі.

Житло нам відновлюють з капітальним ремонтом теж безкоштовно. До речі, я і не пам'ятаю цей нюанс – від Києва чи держави.

Як вдалося облаштуватися на новому місці? Чи треба вам якось за нього платити?

Власне житло непогане. Це абсолютно нова 3-кімнатна квартира. Взагалі кожній сім'ї видають по одній кімнаті. Але я випросила для нас цілих 2. У третій – з нами живе сусід-пенсіонер з нашого постраждалого будинку. Ще з хорошого, наприклад, він навчає молодшу, Софійку, грати в шахи.

У якості гуманітарної допомоги нам надали шафи, стіл, холодильник, мікрохвильову піч, ліжка з матрацами.

А інші речі, звісно, нам допомагали люди – дуже багато чого: і посуд, і там якісь ковдри, і одяг дітям. До речі, ми і зараз ходимо в речах людей, які нам допомогли: мало чого купили за цей час. От дивишся по всій квартирі: там подушка, яку люди віддали, там каструлька, там ложечка, там чашечка... Все нагадує про людей, які допомагали в той час. І в нас наразі все є, що треба для повсякденного життя – і ми всім дуже вдячні.

За проживання не платимо, сплачуємо тільки комунальні послуги.

Так що дуже ми вдячні адміністрації міста та державі, що вони віднеслись до нас з повагою і надали нам таку колосальну допомогу.

Які переваги й недоліки порівняно з минулим житлом?

Єдине, досить великий мінус, з яким я не можу змиритись – це 18-й поверх. І коли обстріли, працює ППО – це не просто дуже чутно, а здається, зараз просто на тебе впаде. Ми все чуємо: як ракета полетіла, як шахед… І вже емоції через край – жах. А в укриття з 18-го поверху важко дістатись..

Хоча є і позитив. Квартира велика, два туалети, великі кімнати – такого в нас не було вдома. Та й зараз ми вже стараємось шукати позитив у всьому, що в нас є.

Є дах над головою, є на чому їсти, приготувати, є де помитися, є де подумати, поспати, навіть попрацювати, уроки дітям зробити. Я вдячна цьому життю, що ми живі й здорові, що нас не залишили люди, нас не залишила влада. Я діткам завжди кажу: дивіться, щось ми втратили, а що в нас з’явилось.

Вам дуже не вистачало своїх звичних речей чи в оновленні теж вдалося знайти якийсь позитив?

Дуже не вистачало багатьох звичних речей, але ми вже прилаштувалися. Багато без чого ми обійшлися, багато чого і досі не вистачає.

У нас тут, наприклад, немає пральної машинки – перу вручну, і розвішати нема де, бо в цій квартирі нема балкона. Це звичайно достатньо важко в побуті, але можна пережити.

Чи з'явились у вас уже свої улюблені місця в новому районі?

Ми мало гуляємо, бо школа займає багато часу. До неї – 20 хвилин пішки. Знаю, що в цьому районі є дуже гарний парк, але не поряд – до нього треба їхати.

Якось як би тут не було, усе одно ми хочемо повернутися скоріше додому. У новому районі нам емоційно тяжко, бо вдома і друзі у дітей, і в мене знайомі, і багато інших нюансів.

Як справи з відновленням зруйнованого житла?

Відновлення ще триває. Хоча обіцянки були, що і в березні закінчать, потім – у кінці травня. Скоро вже кінець травня – а там ще багато роботи. Але працівники працюють, дзвонить прораб, якісь майстри питають, що і як робити. Справа йде. До того ж в нас в країні зараз мало чоловіків, бо забирають на війну. Тому відбудова йде повільніше, ніж могла би. Але ми чекаємо. Чекаємо.

Якщо хочете підтримати родину – карта ПриватБанк: 4149609048150132, Вікторія Захарченко.

Також ми писали: Всіх українців готуватимуть до збройного спротиву ворогу, невдовзі будуть законопроєкти, – Верещук.