Ранковий світанок мами о 5:30

06.05.2025, 22:41 blysk.space

Мамине ранок о 5:30

Минулої суботи я з чоловіком, Олегом, прокинулися о п’ятій ранку, немов нас розрядом вразило. А все через мою рідненьку маму, Ганну Степанівну, яка двадцять років працювала за кордоном — у Чехії та Італії, а тепер, повернувшись додому, перетворилася на ясне сонечко, яке світить прямо в очі о п’ятій тридцяті в суботу! Це час, коли звичайні люди сплять, мріючи про вихідний, а ми з Олегом метушимося по хаті, бо мама вирішила, що ранок — ідеальний момент для генерального прибирання, борщу й розмов по душі. Я її люблю, справді, але інколи хочеться сховатися під ковдру й удати, що не чую її бадьорого: «Оленко, вставай, день марнується!»

Моя мати — жінка-ураган. Двадцять років вона працювала на чужині, щоб забезпечити мене та брата. Поки ми росли, вона мила підлоги у чеських офісах, доглядала за італійськими літніми пані, надсилала нам гроші на навчання та одяг. Я завжди нею пишалася, хоча й нудилася страшенно. Рік тому вона повернулася — з валізою історій, звичкою прокидатися з півнями та енергією, якої вистачило б на п’ятьох. Ми з Олегом запропонували їй жити з нами, у нашій хаті, щоб вона нарешті відпочила. Але відпочинок для Ганни Степанівни — це, схоже, міф. Вона відпочиває, тільки коли спить, а спить вона, мабуть, кілька годин на добу.

Тої суботи я мріяла виспатися. Робочий тиждень виявився важким, я хотіла полежати в ліжку, випити кави в тиші, подивитися серіал. Але о п’ятій тридцяті почула, як на кухні щось брязкотить, а потім мамин голос: «Оленко, Олеже, вставайте! Я тісто на вареники замісила, треба допомагати!» Я відкрила одне око, подивилася на Олега — він лежав, втулившись у подушку, і тихо стогнав: «Олю, твоя мама нас добиває». Я прошепотіла у відповідь: «Терпи, це ж моя мама». Але всередині вже готувалася до нової маминої витівки.

Ми спустилися на кухню, а там — повний розгар. Мама, у своєму квітчастому фартусі, місила тісто, на плиті булькотів борщ, а на столі стояла миска з капустою для начинки. «Мамо, — кажу, — зачем так рано? Можна ж і вдень вареники ліпити!» А вона, не відриваючись від тіста: «Оленко, ранок — золотий час! Поки ви спите, життя йде!» Життя? О п’ятій тридцяті? Олег, намагаючись бути дипломатом, промовив: «Ганно Степанівно, давайте я каву зварю?» Але мама лише махнула рукою: «Каву потім, Олеже, рубати капусту вмієш?» Мій бідний чоловік, який у житті капусту бачив тільки в салаті, покірно узяв ніж.

Я люблю мамину енергію, але інколи вона мене виснажує. Вона не просто готує — вона перетворює кухню на штаб військової операції. За годину ми з нею порубали три кілограми капусти, замМи з Олегом посміхнулися один на одного, коли мама вийшла з кухні, але усвідомили, що без її енергії наші дні були б набагато сірішими.