Я одружилася на маминому синочку: все має бути «як у мами», а я більше не витримую!

19.04.2025, 12:38 blysk.space

Досі не розумію, як я допустила це. Як могла не побачити за солідною зовнішністю й тридцятьма восьма роками звичайного, залежного маминого синочка. З виду — дорослий чоловік, рішучий, навіть харизматичний. Розлучений, жив окремо від матері, свою квартиру здавав. Я думала — зрілий. А вийшло, що зрілість була лише зовні.

Я теж мала невдалий досвід: перший шлюб розпався через інфантильність чоловіка. Той днями сидів за комп’ютером і навіть не шукав роботу. Після нього я вирішила: більше — тільки чоловік старший. Та на жаль, вік — не запорука дорослості.

З новим чоловіком я познайомилася через… його матір. Працювала тоді тимчасово в магазині, вона була нашою постійною покупчинею — добра, мила, привітна. Казала: «Ось би мені таку невістку, як ти». Потім почав заходити її син, доглядав, як за підручником. А я повірила — в турботу, у стабільність, у надійність. Вийшла заміж, переїхали до його старої квартири.

Перший шок — сам будинок. Всередині все було у стилі пізнього СРСР: килими на стінах, кришталь у серванті, тумби з шістдесятих. Я несміливо запропонувала: «Може, оновимо? Хоча б трохи ремонту?» А він у відповідь: «Ти що, це ж все мама вибирала. Шкода викидати!» Навіть килим зі стіни зняли з боєм. Він сварився, ніби я серце його матері вирвала.

Потім — більше. Посуд із шафи діставати не можна. Бо «такої якості зараз не роблять». Фрази — слово в слово, як у його матері. І, звичайно, вона стала приходити частіше. І, звичайно, не без його запрошення.

З порога починалися настанови: чому не віник, а пилосос? Навіщо килим зняли? І взагалі — «все в домі має бути, як у мене, так сину буде краще». Потім — кулінарія. «Ти борщ не так вариш! Мій син їсть тільки з піджаркою та сальцем». Я одного разу не витримала: «А ви потім з ним по лікарнях бігатимете? Це не їжа, а шлях до гастриту!»

Спробувала меблі змінити — свекруха нагадала: «Ти ж сюди прийшла з порожніми руками!» А що, треба було батьківську стінку притягнути? Я, до речі, теж працюю. Хоч поки продавчинею, але стараюся, і планую вийти на гарну посаду. До того ж у мене є чоловік, який непогано заробляє. Чому я не можу приймати рішення в цьому домі?

А він… Він усе більше схожий на свою матір. Недавно взагалі видав: «Може, почнеш серіали дивитися, щоб із мамою було про що поговорити?» З розуму з’їхати. Я телевізор не вмикаю, ним і так вистачає — вона тут кожен день, як за розкладом. РозповІ ось зараз я сижу й думаю: чи варто мені йти далі, чи краще зважитися на крок, який давно належало зробити.