Діюче адвокатське самоврядування стало головним щитом незалежності професії

17.03.2025, 18:34 transkarpatia.net

Олексій Фазекош, голова Ради адвокатів Закарпатської області, кандидат юридичних наук.Останнім часом у публічному просторі знову зʼявилися «вкиди» про необхідність реформування адвокатури. Як і раніше, говорять про нібито застарілість чинного закону. Але ключовою претензією сьогодні фактично стала відсутність виборів до органів адвокатського самоврядування.Вибори під час війниХоча в умовах воєнного стану вибори справді не проводять (постають питання забезпечення безпеки, реалізації активного і пасивного виборчого права), це не заважає окремим «реформаторам» будувати на цьому свою риторику та піддавати критиці інститут адвокатури.Сьогодні у фокусі уваги дві ініціативи:так званий тіньовий звіт від «коаліції громадських організацій» до розділу 23 «Правосуддя та фундаментальні права» Звіту Європейської комісії щодо України;парламентське дослідження «щодо актуальних проблем правових засад організації і діяльності адвокатури в Україні та адвокатського самоврядування, гарантованого державою», підготовлене Дослідницькою службою Верховної Ради, на замовлення нардепа Юрія Камельчука.Обидва документи подаються як обʼєктивний аналіз існуючих проблем інституту адвокатури, але за своєю суттю є маніпуляціями на догоду приватним інтересам і спрямовані на підрив легітимності адвокатського самоврядування.Так, у розділі про адвокатуру «тіньового звіту» зокрема заявлено, що в Україні начебто не було реформи адвокатури, а чинне законодавство не відповідає європейським стандартам (що насправді – розглянемо пізніше).Втім, наразі треба відзначити важливий нюанс: цей звіт було підготовлено без участі Національної асоціації адвокатів України – ключового субʼєкту, що володіє всіма достовірними даними про стан адвокатури.У звʼязку із цим Рада адвокатів України робила офіційну заяву, наголосивши, що в основі документу лежать суб’єктивні твердження, а не системний аналіз, а його автори взагалі не володіють інформацією про роботу інституту адвокатури.Між іншим про авторів. Із засобів масової інформації відомо, що всі громадські організації, які увійшли у коаліцію для підготовки звіту, тісно пов’язані між собою та очевидно мають спільні інтереси та цілі. Зокрема, всі засновники або очільники виявилися пов’язаними між собою сімейними, дружніми, партнерськими або іншими публічними зв’язками.Що стосується парламентського дослідження, то він містить ключовий висновок: органи адвокатського самоврядування втратили легітимність, бо строки їхніх повноважень начебто сплили. Цей матеріал на 15 сторінок був підготовлений ученими на прохання колишньої адвокатки за один день. І, як відомо, невдовзі опинився не лише на її ресурсах в Інтернеті, але й у матеріалах судових справ про оскарження дисциплінарних стягнень.Зазвичай на підготовку дослідження такого рівня відводиться місяць часу. Тож миттєвість його появи викликає підозри, що текст був підготовлений заздалегідь, а парламентське дослідження стало лише способом надати йому офіційного вигляду. Крім того, журналісти знайшли у парламентському дослідженні прямі запозичення зі звернення адвокатки, навіть без перестановки слів. Тож схоже, що незалежного аналізу і не передбачалося.При цьому довідковий для народного депутата матеріал (яким по своєму статусу є парламентське дослідження) скрізь подавався ледь не як офіційна позиція Верховної Ради. І що найгірше, парламентський інструмент був фактично використаний у приватних інтересах – повернути собі статус адвоката ціною руйнування органів адвокатського самоврядування.Між іншим, у НААУ питання континуїтету вивчали задовго до впровадження в Україні воєнного стану. Рішенням РАУ від 21.09.2020 №69 було встановлено, що органи адвокатського самоврядування мають продовжувати виконувати свої функції до моменту обрання нових. І це відповідає європейським стандартам, адже за загальним правилом органи влади продовжують роботу, поки не сформовано їх новий склад.Але після початку повномасштабного вторгнення РАУ все ж прийняла рішення (від 06.09.2022) про скликання Звітно-виборчого Шостого з’їзду адвокатів України і навіть затвердила його порядок денний включно з виборами керівників, які мають відбутися після завершення воєнного стану в країні. До того часу керівники органів адвокатського самоврядування, повноваження яких спливали 17 листопада 2022 року, повинні виконувати повноваження на підставі застосованого принципу континуїтету.Тож тіньовий звіт та парламентське дослідження – це зовсім не про реформу адвокатури, а про маніпулятивні спроби підриву легітимності органів адвокатського самоврядування.Як адвокатура вже відстояла незалежністьКоли ми знову чуємо голоси про застарілість чинного Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», варто пригадати кампанію із «вдосконалення» інституту у 2018 році. Тоді президентська команда Петра Порошенка подала до парламенту як невідкладний законопроект №9055.Офіційно він подавався як реформа, що покликана наблизити адвокатуру до європейських стандартів. Однак насправді вона переслідувала зовсім інші цілі, а сам законопроєкт отримав нищівну критику з боку адвокатської спільноти.Законопроєкт був ініційований Радою з питань судової реформи, очолюваною тодішнім заступником глави Адміністрації Президента Олексієм Філатовим. Саме під його керівництвом тоді було розроблено цілу низку змін у судовій системі, які викликали неоднозначну реакцію суспільства.Серед основних аргументів в обгрунтування необхідності ухвалення законодавчого акта називалися:необхідність «оновити» закон про адвокатуру відповідно до «європейських стандартів»;посилення дисциплінарної відповідальності адвокатів;«демократизація» адвокатського самоврядування.Реакція інституту виявилася однозначною: і НААУ, РАУ, і ради адвокатів регіонів, і переважна більшість адвокатської спільноти виступили рішуче проти таких підходів, адже проект передбачав механізми, які робили самоврядний інститут підконтрольним виконавчій владі, зводячи нанівець його незалежність. А деякі положення взагалі прямо суперечили принципам, закладеним у міжнародних актах.Так, зокрема, пропонована нова система самоврядування копіювала російську модель «адвокатських палат». Ці палати мали обʼєднувати усіх адвокатів відповідного регіону. Але ж таке механічне перенесення не враховувало українських реалій. Також розмивалися компетенції органів. Конференції адвокатів визначалися як вищий орган, однак при цьому палата, що обʼєднувала всіх адвокатів регіону, не була органом самоврядування. Також реформа посилювала роль державних органів у процесі контролю за адвокатурою, зокрема у сфері дисциплінарного впливу. І це могло призвести до вибіркового переслідування «неугодних» адвокатів.Одним із найбільш суперечливих положень законопроєкту була нова система дисциплінарної відповідальності. Її запровадження відкривало можливості для переслідування адвокатів. Фактично пропонувалася модель, за якої адвокат міг би бути позбавлений права на професійну діяльність через суб’єктивні рішення органів, які формувалися без належного представництва адвокатської спільноти.Також проект 9055 передбачав нівелювання ролі НААУ. Частину її повноважень планували передати новим структурам, створеним під контролем державних органів. А це означало б ліквідацію єдиного голосу адвокатури.Свого часу ми також аналізували пропоновану реформу та застерігали про її негативні наслідки (див. напр. статті «Законопроект №9055 – це знищення незалежної адвокатури. Погляд із Закарпаття» та «Проект закону №9055 обмежує права адвокатів і підриває можливості для захисту людей»Опір адвокатської спільноти виявився настільки сильним, що законопроект, попри значний політичний тиск, так і не був ухвалений, а з приходом нового президента – відкликаний.І ця історія є яскравим підтвердженням того, що незалежність адвокатури – це не просто питання внутрішнього регулювання. Це в тому числі фундаментальна гарантія прав людини, доступу до правосуддя та верховенства права. І досвід 2018 року доводить: коли адвокатура об’єднана, вона може захистити себе.Європейський шлях інститутуСьогодні можна впевнено стверджувати, що Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 2012 року не просто врегулював професійну діяльність адвокатів. Він став однією з небагатьох реформ, які отримали позитивну оцінку міжнародної спільноти і дійсно працюють. Попри спроби піддати його критиці, цей закон залишається одним із найкращих зразків європейської адвокатури.Ще у 1992 році Україна подала заявку на вступ до Ради Європи. Серед основних вимог, які мала виконати держава, було запровадження єдиної професійної організації адвокатів та чітке законодавче визначення їхнього статусу .Вирішення цього питання на законодавчому рівні тривало десятиліттями. Адвокатська спільнота неодноразово зверталася до державних органів із пропозиціями створити незалежний самоврядний інститут, але процес затягувався. Навіть Парламентська асамблея Ради Європи неодноразово нагадувала Україні про прийняття нового закону, який би забезпечував незалежність адвокатури. Так, резолюція № 1466 (2005) рекомендувала Україні ухвалити закон «без подальшого зволікання», а резолюція № 1755 (2010) закликала реформувати адвокатуру відповідно до міжнародних стандартів та створити єдину професійну організацію.Але коли наблизилося питання підписання Угоди про асоціацію з ЄС, стало зрозуміло, що без нового закону подальший євроінтеграційний рух буде заблокований. Саме тому Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 2012 року став не просто внутрішнім рішенням, а одним із ключових кроків на шляху України до Європи. Його ухвалення відкрило двері для підписання Угоди про асоціацію та заклало фундамент для подальшого розвитку правничої професії в європейському напрямку.Законопроєкт отримав спільну оцінку Венеційської комісії та Генеральної дирекції з прав людини Ради Європи. Фахівці наголошували, що ефективне функціонування адвокатури можливе лише за умови її незалежності, саморегуляції та усунення будь-якого державного контролю.До 2012 року адвокатура України не мала єдиної організаційної форми. Різні структури та кваліфікаційні