Популізм як шлях до тиранії: до витоків російського шизофашизму

12.06.2024, 21:53 newsua.one

У час, коли в Італії при владі був Муссоліні, в Росії – Сталін, а Гітлер в Німеччині нестримно рвався до неї, іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гасcет написав книгу «Повстання мас». У ній він міркував над приходом до влади «масової» людини – без чеснот моралі, без особистісних характеристик, пересічної, убогої, наляканої свободою істоти. Істоти, яка стала жертвою популізму, підживила й надихнула його. Вона привела до влади тиранів. Вона відповідальна за війни, за злочини проти людства, за численні смерті й кровопролиття.«Масова» людина«Масова» людина – це кожен, хто ні у добрі, ні у злі не міряє себе особливою мірою; хто відчуває себе таким, як усі; хто щасливий власною нерозрізненістю; хто пливе за течією і позбавлений орієнтирів. «Масова» людина живе не тільки за межами правди й брехні, але й добра і зла. Вона – істота без незалежного «я», котре не дозволяло б себе підкорити, без внутрішньої шляхетності й відчуття відповідальності.Позбавивши себе індивідуальної свободи волі, ця істота влилася до безликого натовпу, одержимого дурістю. Така втрата свободи була б немислимою, якби не брак критичного мислення, що спричиняє підвладність пересічного розуму пропаганді вождя. Розчинившись у натовпі, «масова» людина втрачає відчуття особистої відповідальності. Відтак стає причетною до «колективного» зла.Популізм по-рашистськиБлизько 80 % росіян упродовж 2022 р. підтримували Путіна та його військову операцію. За оцінками даних соціологічного опитування «Левада-центру», на кінець грудня 2022 р. 71 % опитаних росіян схвалювали «дії російських збройних сил в Україні». Таким є ефект російського популізму.Коли у 1990-х рр. в Росії відбувся крах сутностей і віра у «світле майбутнє» похитнулася, тодішня еліта постала перед викликом створення нових сенсів, інтеграції сподівань представників різних груп в єдину ідеологію. Ніщо не у змозі об’єднати людей, позбавлених віри у будь-які орієнтири так, як це може зробити спільна емоція.Світ почуттів — найкоротший шлях до здобуття влади. Про це Адольф Гітлер написав у своїй книзі «Майн кампф» у 1920-ті рр.: стратегія насильницького захоплення влади є менш дієвою, ніж заволодіння нею через «серця». «Саме в тому й полягає мистецтво пропаганди, щоб вона, пізнаючи чуттєвий світ уявлень більшої маси населення, у психологічно правильній формі знаходила шлях до уваги, а потім і до сердець широких мас». Розум є ворогом пропаганди, вважав Гітлер: «Пропаганда не повинна бути об’єктивною. Вона не повинна займатися пошуком істини, а потім точно й адекватно представляти її масам, якщо ця істина працює на інтереси інших. Замість цього вона повинна безперервно слугувати лише власним інтересам».У березні 1933 р. Гітлер утворив міністерство народної освіти і пропаганди. На посаду очільника цього відомства було призначено Йозефа Геббельса. В основу роботи міністерства було покладено принципи, сформульовані Гітлером у його книзі: «більшість людей легше стають жертвами великої брехні, аніж малої»; «люди повірять будь-якій брехні за умови, що вона достатньо велика. Чим більша брехня, тим більше людей вірять у неї»; «брехню слід повторювати нескінченно часто, і врешті-решт у неї повірять».Ці принципи пропаганди були блискуче опановані Путіним – представником найжорстокішої секретної служби, в якій нацисти й черпали натхнення для створення своєї тоталітарної держави. У квітні 2015 р. на зустрічі з російськими рабинами Путін сказав: «Геббельс стверджував, що чим неймовірніша брехня, тим легше в неї повірять. І він добивався свого, він був талановитою людиною».Незважаючи на те, що комунізм і досі не зазнав широкого осуду в світі, більшовицька пропаганда була не менш зухвалою, аніж пропаганда нацистів. Один з найперших чотирьох декретів більшовиків, написаний Леніним («Декрет про друк» 1917 р.), заклав основні елементи майбутньої радянської пропаганди: брехня, наклеп, перекручування інформації, демагогія.Якщо зазвичай модель світу створюється природним шляхом упродовж століть, то в радянський час її довелося формувати в насильницький спосіб у найкоротший термін, за 20 років. За часів Сталіна будівництво «нового світу» відбувалося через застосування всіх можливих засобів пропаганди, кожному з яких відводилася своя роль: усна пропаганда, преса, театр, кіно, література і радіо. Якщо ЗМІ вибудовували тактичні інтерпретації дійсності, то література, мистецтво та історія опікувалися стратегічними інтерпретаціями. Головною метою радянської пропаганди було навіювання неминучості перемоги комунізму в усьому світі через насадження негативних уявлень про Захід і вироблення в громадян «імунітету» до його «згубного впливу».У СРСР переписали не тільки свою історію, а й чужу. Перед Сталіним стояла складна задача: йшлося про зміну всієї матриці, на котрій базувалася історична пам’ять: історія мала узгоджуватися з «генеральною лінією» партії. Доки єдиної матриці не існувало і базу підручників для стратегічної інтерпретації вітчизняної історії не було розроблено, на початку 1930-х рр. закрили історичні факультети і припинили викладання історії. Починаючи з 1934 р. новий стратегічний контент, втілений у підручниках з історії, забезпечив можливість жорстокого блокування в голові учня всіх відхилень від заявленої «генеральної лінії». Школа з ранніх років життя навчала людину ділити героїв на правильних і неправильних, на своїх і чужих, вбудовуючи в мозок індивіда систему характеристик ворога, які мали активізуватися в певній життєвій ситуації.Потужність радянської пропаганди досягалася через застосування низки механізмів. Вона характеризувалася великим обсягом повторів і перенесенням потрібних міфів у мистецтво. Пропаганда в кіно й літературі була спрямована передусім на емоції людини, а тому була напрочуд дієвою. Її вели у форматі монологу, будь-яка контрдумка нищилася в зародку як така, що становила небезпеку для інтересів держави. Особливим інструментарієм радянської пропаганди були спецслужби, котрі придушували будь-які «неправильні» інформаційні потоки, не залишаючи шансу для жодної альтернативної думки.Як і у випадку нацистів, радянська пропаганда мала діяти на емоції людини. Відсутність продуманої картини світу змушувала робити наголос на словах та емоціях, а не на сенсі. Суперечності штучних конструкцій компенсувалися за рахунок мови, яка слугувала інструментом провокування відчуття ненависті до уявного ворога, для створення образу якого застосовувався так званий «класовий підхід».Сьогоднішня російська пропаганда є спадкоємицею більшовицького популізму й увібрала в себе «найкраще» від школи нацистів. Нічого нового, окрім каналів комунікації, які в сучасну добу не обмежуються радіо і телебаченням.Популізм по-російськи – це передусім лінгвістичний феномен. Цей мовний карнавал, справжнє свято агресії й ненависті, що є реакцією на втрату герметичної картини світу, служить єдиним способом заповнення ідейної порожнечі. Російська пропаганда, що вибухає абсурдом і постійно палиться на брехні, вже давно перебуває в інтелектуальній пастці. Ідея величі Росії виявилася залежною від «краху Заходу» й «занепаду демократії». Тому для підтвердження цієї думки росіянам постійно доводиться шукати докази: теракти, біженці чи просто снігопад у Вірджинії щоразу оголошуються черговим «початком краху західної цивілізації».Демократія проголошується дитячою оманою, тимчасовим безумством людства. Це наслідок розчарування росіян передусім у собі й своєму суспільстві, яке не змогло скористатися перевагами свободи в 1990-х. Воно вилилося в заперечення суб’єктності й індивідуальної політичної волі, невіру в самостійність людських учинків у цілому. Власна невдача породила невіру в будь-чию суб’єктність. Сучасна російська пропаганда — це результат накопичених невирішених етичних і світоглядних проблем посттоталітарної свідомості.Абсурд — ключова характеристика російського популізму. Велика секта шизофашистів перебуває під градусом феєричного абсурду. Його головними героями є уявні вороги, а задачею – інтоксикація членів секти агресією і ненавистю. Ці сектанти – учасники реаліті-шоу, яке розігрується постановниками фарсу «керованого хаосу». В угарі, що його десятиліттями продукує це свято абсурду, деградована недолюдина почувається природно. Свято абсурду, натомість, закінчиться. Похмілля буде важким.Важливою рисою популізму по-російськи є ідеологія «ностальгізму», яка проявляє себе у нав’язуванні своїм громадянам уявлення про існування версій щасливого майбутнього, які б неодмінно настали, якби не НАТО, «Гейропа», Байден, Рокфеллер і «хохли». Ностальгія в Росії домінує над усім політичним дискурсом з 1990-их рр. Це тоді Жириновський закликав «підняти Росію з колін», і відтоді це гасло стало центральним.Міркуючи про зовнішню політику Росії, Тімоті Снайдер запровадив термін «шизофашизм». Він є доречним і для визначення особливостей російського популізму. Шизофашизм – це ідеологія, суть якої зводиться до звинувачення фашистами у фашизмі тих, хто немає нічого спільного з цим явищем. Початком ери шизофашизму росіян можна вважати 2014-ий рік, коли путінський режим здійснив вторгнення в Україну, заявивши, що там панує фашизм. Відтоді цей феномен став основою зовнішньої політики Росії та філософією, яка лягла в основу російського популізму.Популізм по-українськиНе кожен читач, мабуть, погодиться з тим, що феномен українського популізму заслуговує на згадування в матеріалі про витоки російського шизофашизму. Адже наш популізм значно поступається своєю абсурдністю й цинічністю російському популізму. Та й пропаганди такого, як у Росії, масштабу в Україні немає. Втім, це не означає, що популізм все ж варто толерувати.Небезпека популізму в тому, що він, породжуючи культи особистості, призводить до автократії. Протиставляє демократичній відкритості новий деспотизм — абсолютизм думки, який суперечить ідеї демократії. Отож нехай нагадування про український популізм слугуватиме застереженням для нас.Популізму, що пронизує політичне життя в Україні, притаманний протестний характер: системне розчарування українцями своєю владою регулярно створює політичний запит суспільств