Патрони вулиць Решетилівщини: у громаді триває деколонізація топоніміки

02.06.2023, 07:48 np.pl.ua

Цьогоріч на двадцять дев’ятій і тридцятій сесіях Решетилівської міської ради 8 скликання депутати перейменували 63 вулиці та провулки в населених пунктах громади. Сьогодні у цьому просвітницькому дописі розповідаємо про видатних особистостей, котрі стали патронами вулиць громади. У м. Решетилівці серед масиву колоніальних російських імперських назв топонімів була і вулиця Михайла Лєрмонтова. У нашій області на честь цього російського трубадура налічувалося 37 вулиць. Ось так масштабно вороги маркували топонімічний простір Полтавщини іменем засновника російського спецназу і просто “велікіго руского пісатєля”, який оспівує групове згвалтування. Лєрмонтов був юнкером і написав агресивну поему “Уланша” , в якій описав групове зґвалтування дівчини своїми колегами по службі – солдатами і офіцерами російської імператорської армії. У поетичній формі Лєрмонтов возвеличував російські загарбання, у яких він сам і брав участь. Наприклад, у вірші «Измаил-бей» прославляв поневолення черкесів. Тож вулицю Лєрмонтова перейменували на пошану Василя Стуса, поета рідкісного таланту, який обрав долю борця. Із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. Направляв листи генсекам комуністичної партії, до Спілки письменників та центральних партійних органів, в яких вимагав припинити арешти та утиски інакомислячих, критикував знищення прав і свобод людини в СРСР. Двічі відбував покарання в таборах. У 1976-му році, відбуваючи перше покарання, написав відмову від громадянства СРСР: «…Бути радянським громадянином — значить бути рабом…». Часто потрапляв до карцеру. Оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження з ув’язненими. Після другого арешту адвокатом Василя Стуса було призначено Віктора Медведчука, який без згоди на те обвинуваченого на судовому засіданні визнав його «провину». Тоді Стуса засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Назва Паризької Комуни пішла на смітник історії. Натомість увічнено Леоніда Товстуху – художника, лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, директора із більш ніж 40-річним стажем знаної у світі решетилівської фабрики художніх виробів, автора книги спогадів про майстринь, які творили славу решетилівської вишивки і килимарства, автора каталога килимів, виконаних на фабриці. Створив ескізи більш ніж 140 монументальних килимів-гобеленів. Увійшов в історію українського образотворчого мистецтва як один із творців феномену решетилівського рослинного килима. З’явилася вулиця на честь Михайла Драгоманова – історика, фольклориста, публіциста, громадського діяча. Челюскіна у Решетилівці перейменували на честь Пилипа Орлика – соратника Мазепи, українського гетьмана і борця за визволення Гетьманщини з-під московського ярма, автора першої у Європі Конституції. Детальніше А вулицю, яка звеличувала трубадура російської імперії Алєксандра Пушкіна перейменували на пошану земляка – письменника-гумориста, петлюрівця, учасника Української революції 1917-21 рр., репресованого Олександра Ковінька. Вулицю діяча КП(б)У Огія перейменували в пам’ять про Івана Піддубного – видатного українського спортсмена. Свої перемоги присвячував Україні й завжди молився за неї, виходячи на сцену. Детальніше Провулок Чкалова перейменували на честь Миколи Закарлюки — полеглого Героя російсько-української народної війни за незалежність, молодшого сержанта ЗСУ. Закінчив Решетилівську гімназію, Решетилівське СПТУ № 52. Протягом 1995-1997 років служив у армії зв’язківцем, демобілізувався у званні молодшого сержанта. Проживав в решетилівському мікрорайоні Цибулівка. У селі Дружба нарешті виконано декомунізаційний закон. Як зауважив регіональний представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар «вулицю, що звеличувала діяча комуністичної партії, командира більшовицьких військ під час війни з УНР в 1917-199 рр. Василя Боженка мали перейменувати ще у 2016 році». Тож рішенням сесії Решетилівської міськради її назвали на пошану славетного київського князя Ярослава Мудрого. Він зійшов на київський престол 1019 року. Правив 35 років і ці роки були “золотими” для древньої Київської держави Русь. Епоха Ярослава Мудрого означилася зміцненням авторитету Русі як сильної християнської держави, розширенням дипломатичних зв’язків з провідними державами Європи, розквітом будівництва, освіти та літописання. За Ярослава Мудрого було укладено перший писаний звід законів – “Руську правду”. Вулицю Ватутіна перейменували на Академіка Пащенка. Так пошанували земляка, уродженця села Дружба, доктора історичних наук, кандидата філософських наук, професора, дійсного члена Академії педагогічних наук України, ректора Полтавського національного педагогічного університету (1991–2008 рр.). У селі Шамраївка вулицю і провулок росіянина Гагаріна перейменовано на честь першого космонавта незалежної української держави Леоніда Каденюка. Детальніше Стерто з топоніміки ім’я «всесоюзного старости», ворога української державності, одного із організаторів голодомору-геноциду 32-33 рр. Петровського. У назві вулиці увічнили Василя Симоненка – уродженця Полтавщини, поета, одного із найяскравіших представників шістдесятництва. Детальніше Не буде більше ніколи у Шамраївці й назви, що звеличувала російського фельдмаршала Олександра Суворова. Він у 1768–1769 роках жорстоко придушував Коліївщину — козацько-селянське повстання в Правобережній Україні, у 1778 році депортував з Криму до тодішньої Азовської губернії Російської імперії понад 30 тис. кримських християн (греків і вірмен), внаслідок якої загинуло близько половини переселенців, винищив частини ногайців — народу, який у XVIII ст. населяв землі Північного Причорномор’я — території південних областей сучасної України, у 1794 р. придушив польське визвольне повстання на чолі з Тадеушем Костюшком.. Тож цю вулицю перейменовано на честь Гетьмана Сагайдачного – блискучого полководця й одного із засновників флоту українських козаків, гетьмана реєстрового козацтва, кошового отамана Запорозької Січі полковника Петра Конашевича, що на Запоріжжі, за звичаєм, отримав прізвисько – Сагайдачний. Був освіченою людиною – мав за плечима навчання в славетній Острозькій академії. Підтримував Київське братство та школу при ньому, яка згодом перетворилася на Києво-Могилянську академію. За його сприяння було відновлено православну ієрархію на українських землях. Прославився завдяки своїм військовим кампаніям, зокрема, походом на Московію. Козацьке військо тоді завдало нищівного удару по Московській державі, мало не зруйнувавши її столицю – претензійно оголошену «Третім Римом». Не дарма московити ненавидять нашого гетьмана: найперше, що зробили російські окупанти в Криму в 2014 р. – це демонтували пам’ятник Конашевичу-Сагайдачному в Севастополі, а цьогоріч у Бердянську також зруйнували погруддя українському гетьманові. У селі Бакай вулицю трубадура російської імперії Пушкіна назвали на пошану Володимира Сосюри – видатного українського поета, козака 3-го Гайдамацького полку Армії УНР, автора історичної поеми «Мазепа», в якій осмислив образ гетьмана, розкрив психологію його особистості як борця за Україну. Автор вірша «Любіть Україну» Детальніше У селі М’якеньківка вулицю Гагаріна перейменували на Юрія Кондратюка – українського ученого-винахідника з Полтавщини, піонера ракетної техніки й теорії космічних польотів, автора «траси Кондратюка», якою подорожували на Місяць космічні кораблі «Аполлон». Детальніше У селі Пустовари топоніміку очистили від імені російського радянського військового з Башкорстану Матросова. Натомість увічнили пам’ять Левка Лук’яненка –дисидента, одного зі співзасновників Української гельсінської групи, політв’язня комуністичних концтаборів, депутата Верховної Ради чотирьох скликань, одного із авторів «Акту проголошення незалежності України», Героя України. Детальніше Гагаріна – на Княгині Ольги, правління якої було вирішальним поворотом в історії України-Русі. Країна здобула впорядковану владу й почала інтегруватися в політичну систему християнського світу. Княгиня встановила фіксований обсяг податків до київської казни з кожної землі й започаткувала облаштування великокнязівських господарств і доходних промислів, провадила активну зовнішню політику. Відвідала Візантію— одну з найсильніших держав Європи. Тут хрестилася. Прийнявши християнство, княгиня ненасильницькими методами сприяла його поширенню в древній Київській державі. У селі Литвинівка вулицю Матросова перейменували на Івана Мазепи, гетьмана, який на початку XVIII ст. в союзі з шведським королем Карлом ХІІ здійснив спробу вийти з-під протекторату Московщини і утворити на українських землях незалежну державу. Повстання проти московського царя Петра I (як писав Шевченко: «це той перший, що розпинав нашу Україну») стало світлом для майбутніх поколінь борців за незалежність. Недарма ж дотепер український рух називають «мазепинством». Був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років. Цей період характеризувався економічним розвитком Гетьманщини і піднесенням її культури. У селі Остап’є вулицю Пролетарська перейменували на Холодноярівську, а Суворова – на Богдана Хмельницького, полководця і дипломата, провідника Національно-визвольних змагань 1648-1657 років, творця Української козацької держави Гетьманщини та її першого гетьмана. Маяковського – на Миколи Леонтовича, «українського Моцарта», композитора, хорового диригента, піаніста, педагога, збирача музичного фольклору, громадського діяча, автор хорових обробок українських народних пісень «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть», «Ой з-за гори кам’яної» та інших. За те, що підтримав УНР та відроджував усну народну творчість був застрелений чекістом у батьківському домі. Детальніше Більшовика Пономаренка – на Михайла Грушевського, літописця української історії, автора унікального наукового доробку 10-томної «Історії України