Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Як для Вас почалась війна?
В ніч на 24 лютого я був у черговому підрозділі. Коли нас підняли рано вранці, ми подумали, це ще одне тренування. Офіцери наказали зі спорядженим боєкомплектом займати позиції по всій території частини. У цей момент ми відчули дуже потужну вібрацію по землі. Це щось прилетіло в один зі складів неподалік. Ми відразу зрозуміли, що сталося щось серйозне. Коли по радіостанції сказали, що почалася війна, ми вже все зрозуміли. Першим завданням було патрулювання частини у повній бойовій готовності. Робилось вже дуже швидко.
Пам’ятаєте дорогу на фронт? Про що думали? Чи був страх?
На Київщину ми виїхали наступного дня. Рухалися двома колонами. Хлопці роздивлялись різні відео, шукали новини в телефонах, а мені якось було зовсім нецікаво. Єдине, що хвилювало в той момент, аби тільки з родиною все було добре. Я знав, куди ми їдемо, і що нам доведеться робити. Хтось з хлопців боявся. Я не хочу сказати, що в мене не було страху, але я відразу до всього поставився за принципом «хай буде, що буде».
Яке почуття було найпершим, коли прибули на місце?
Ніяке. Коли прибули, почали маскувати техніку у посадках, потім полягали спати в тих же автобусах, в яких приїхали, бо намети не розгортали. Дуже добре пам’ятаю, наскільки було холодно. Мабуть, це відчуття морозу – найбільше запам’яталось у перший день. За кілька днів ми переїхали, бо нас засікла ворожа розвідка. І так відбувалося дуже часто. Одного разу нас накрила російська авіація. Це сталося вночі. Не знаю, чим вони бомбили, але все небо стало білим, як вдень. Тоді ми добряче так зарилися в землю.
Наскільки важкими були бойові зіткнення?
Оскільки ми були строковиками, нас намагалися тримати трохи далі від можливих контактів з ворогом. Але далеко не завжди так виходило, тому доводилося відбивати атаки росіян. В такі моменти ніхто не ділив нас на строковиків, мобілізованих чи контрактників. Всі виконували одну роботу. Одного разу присів біля мене контрактник і каже: «Ну, все, кінець, друже!» Так ми його почали заспокоювати: «Все ОК, друже! Ну, таке життя почалось, будемо жити тепер так. Не помирати ж!» Під час бою чи артобстрілу не вгадаєш в кого як нервова система відреагує.
Чи були у твоєму підрозділі втрати і як ви це переживали?
Так. Одну нашу групу оточили росіяни, закинули гранату в окоп, двох хлопців поранили, а третій загинув. Згодом вдалося знайти його обгорівши зброю, розірвану каску та бронежилет, і я все це розбирав. Я знав того хлопця, і, чесно кажучи, досі переживаю той випадок. Дуже погане відчуття, не хочеться цим ділитись.
Проти яких підрозділів доводилося воювати?
Кого там тільки не було! І кадирівці, і росіяни, і буряти. Справжній вінегрет з різних сортів негідників. Але тактика в усіх них було одна – знищувати все на своєму шляху. Як орда диких тварин. У них мета була одна – скоріше увійти в Київ, тому вони не рахувались ні з чим. Але ми змусили їх рахуватись з нами. Коли ми входили у звільнені населені пункти на зачистку, то бачили чимало жахіть: вбиті діти, зґвалтовані жінки, знищені будинки. Але давати волю емоціям в той момент ми собі не дозволяли, бо треба було знайти кожного російського покидька і… «зачистити» нашу землю від нього.
Як проходить зачистка?
Зачистка відбувається завжди після звільнення території. Дуже часто там залишаються недобитки окупантів. Вони ховаються у покинутих домівках і лісах. Іноді навіть зі зброєю. Декого ховають у себе колаборанти, або ж навпаки – людей можуть тримати у заручниках і переховуватись в їхній оселі. Тому ми ретельно перевіряли кожне подвір’я. Тому зачистка обов’язкова і для того, щоб населення почувалося в безпеці, і ми. Щоб вони не згрупувались і не вдарили нам в спину. Не повірите, ми навіть бачили, як буряти та кадирівці тікали в жіночих сукнях. Ми їх знаходили ще упродовж декількох місяців. Врешті дехто з них самі здавались, бо не могли більше жити в тих лісах. Брудні, смердючі, перелякані й голодні, вони розуміли, що єдиний шанс на порятунок їхнього нікчемного життя – це полон. Так і закінчився їхній, так званий, «тріумфальний триденний похід» на Київ.
Які трофеї здобув твій підрозділ?
Коли росіяни тікали, то залишили чимало зброї та набоїв різного калібру. Звісно це все нам дуже знадобилося.
Чи був зв’язок з рідними?
Перші два місяці я не говорив батькам, де я. Взагалі нічого. Коли питали колишні друзі, то відповідав, що я там, де і всі чоловіки. Батькам завжди розказував, що я служу в частині й ходжу у звичайні наряди. Потім у батька почалися проблеми з роботою, і я всі гроші, які нам виплачували у вигляді премії, відправляв йому на картку. Це мене і видало. Коли батько побачив, переказ з «фронтовою» сумою, то подзвонив і прямо спитав: «Кіріл, ти ж не в частині?» Та розмова була дуже короткою. Прямою і чоловічою. Більше ми про це не розмовляли.
Як місцеві вас зустрічали?
Вони плакали від щастя! Коли ми заходили до якось містечка, люди підвозили теплі речі, цигарки, солодощі. В них самих небагато чого залишалось іноді, але люди віддавали чи не останнє солдатам. У нас було таке відчуття, ніби зробив щось настільки корисне і добре, чого ніколи більше в житті не зможеш повторити. Що ти людям допоміг настільки, що вони аж плакали від щастя. Ми заходили колонами в селища, а старші жінки падали на коліна і дякували нам. Це дуже нам всім допомагало, надихало і давали сил. Бо всі ми розуміли, заради кого ми воюємо.
Наскільки війна змінює відносини між людьми?
Дуже змінює! Коли ти сидиш в одному окопі з людиною, то починаєш розуміти її, а вона розуміє тебе, яка б між вами різниця не була б. Бо умови однакові – всі рівні. Отже, і довіряєш побратимам більше, адже знаєш, що ти не втечеш і не кинеш його самого, і він не зробить так. Бо відчуває таку ж саме відповідальність перед тобою, як і те перед ним. Це все на якомусь нематеріальному рівні відбувається. Без слів. І це дуже допомагає. Всіх тримає один принцип, він абсолютно однаковий у всіх – захищати свою родину і свою Батьківщину від ворога.
За матеріалами прес-служби НГУ
