Столітня історія Львівської газівні, або Сторінки із історії газифікації Львівщини

19.03.2023, 09:04 inlviv.in.ua

Джерело: Фотографії старого Львова. Після того, яка Львів у 1772 р. потрапив під владу Австрійської імперії, почався поступальний розвиток міста. Австрійський уряд іще в кінці ХVIII століття організував будівництво шосейних доріг, запровадив державну пошту. Також Львів був з’єднаний із іншими частинами імперії першим громадським транспортом – поштовими диліжансами, які в Галичині називали «цісарськими возами». У другій половині ХІХ століття розвиток міста прискорюється, що було пов’язано із перетвореннями в Австрійській імперії після «Весни народів» 1848 року, а також із розвитком залізничної мережі в імперії. У листопаді 1861 р. залізниця сполучила Львів із Перемишлем та Краковом, у 1866 р. – із Чернівцями. У 1869 – 1871 рр. колія сягнула російського кордону. В 1867 р. Австрійська імперія перетворилася у дуалістичну (двоєдину) Австро-Угорську та відбувся поділ країни на дві частини: австрійську Ціслейтанію та угорську Транслейтанію, які мали окремі уряди. У австрійській Ціслейтанії Львів став третім за значенням містом після Відня та Праги. У 1870 р. було затверджено новий Статут міста Львова, який надав більше повноважень місцевому самоврядування та збільшив його фінансові спроможності. Питання освітлення навколишнього простору людство намагалося вирішувати із давніх давен. Аж до винайдення електрики свої домівки та вулиці люди освітлювали спалюючи різноманітні горючі речовини – лій, дьоготь, олію, віск. Пізніше для освітлення почали використовувати і нафтопродукти. Іще до початку ХІХ століття вчені шукали більш ефективні види палива для освітлення та опалення домівок і звернули увагу на горючі гази штучного походження. Вже в кінці XVIII століття французький хімік Філіп Лебон (1767 – 1804) розробив технологію отримання горючого «світного газу» в результаті сухої перегонки відходів деревини. Він також сконструював спеціальний газовий світильник для освітлення приміщень із використанням такого газу. Ідеї Філіпа Лебона були розвинуті в Британії інженерами-винахідниками Болтоном та Уаттом. Джеймс Уатт-молодший (1767 – 1848) разом із Вільямом Мердоком (1754 – 1839) влаштували в 1802 р. освітлення заводу парових двигунів за допомогою «світильного газу», який видобували в процесі взаємодії кам’яного вугілля та води при високій температурі без доступу повітря. Газове освітлення швидко поширилося на підприємствах в околицях Манчестера, адже видобуток газу із вугілля і використання цього газу для освітлення були дешевшими, а ніж освітлення цехів підприємств свічками та масляними лампами. Газове освітлення дозволяло організовувати роботу підприємств у вечірній та нічний час та навіть запроваджувати цілодобову роботу підприємств. Між 1805 і 1811 рр. інженери Уатт та Болтон влаштували газове освітлення 31 заводу. Використання газу для вуличного освітлення міст запропонували Вільям Мердок та Фредерік Альберт Вінзон (Вінцер) (1763 – 1830). Вони рекламували газ, як дешевий та інноваційний продукт, який можна використовувати для освітлення міст вночі. Заручившись підтримкою інвесторів, у 1812 р. вони створили компанію «Gas Light & Coke Company», яка збудувала перший у світі газовий завод (газівню) із мережею газонів, які постачали газ для освітлення громадських місць та приватних будинків. Газове освітлення будинків було дуже популярним у Великобританії в ХІХ столітті. Згадки про газові світильники є у творах Чарльза Діккенса, Вілки Коллінза та Артура Конан-Дойла. Перша газівня у США почала працювати у 1817 р. в Балтиморі, із 1818 р. газовий завод почав працювати в Парижі. Перша газівня в Німеччині починає працювати у 1824 р. в Ганновері, а із 1826 р. в столиці Пруссії Берліні. У Австрійській імперії перші газівні починають працювати у Відні (1835) та Празі (1844). До середини ХІХ століття видобутком штучного газу переважно займалися англійські компанії, із другої половини ХІХ століття такі компанії з’являються і у Німеччині. Перші ідеї, щодо запровадження у Львові газового освітлення виникли одразу після «Весни народів» 1848 року. До прихильників газового освітлення належав зокрема Агенор Голуховський (1812 – 1875), який із 1849 р. очолював намісництво в Галичині. Вже на початку 1850-х рр. це питання обговорювалося на рівні міської влади Львова. Через брак коштів у міській скарбниці, про будівництво газового заводу (газівні) за бюджетні кошти мова не йшла. На той час в Галичині не було потужних банків, які б погодилися кредитувати будівництво муніципальної газівні – у той час тут працювало лише 8 банків, які видавали лише короткотермінові позики піж високі відсотки. Відповідно влада Львова вирішила організувати будівництво міської газівні на умовах концесії. Відповідно, міська влада розпочала пошук інвестора. Британські компанії, які в середині ХІХ століття мали найбільший досвід у виробництві та розподілі газу, не зацікавилися пропозиціями Львівського магістрату – вони вважали місто занадто глибокою провінцією на Сході Європи, де відсутні умови для розвитку бізнесу. Пропозицією щодо будівництва газівні у Львові зацікавилася лише Німецька континентальна газова компанія із м. Дессау (німецькою «Deutschen Continental-Gas-Gesellschaft zu Dessau», скорочено – DCGG), створена у 1855 р. і більше відома як «Газове товариство із Дессау». Ця компанія, до речі, існує і сьогодні: із 1979 р. вона носить назву «Contigas Deutsche Energie-AG». Дозвіл на створення Газового товариства був виданий 12 березня 1855 р. герцогом Фрідріхом фон Ангальт-Дессау. Початковий статутний капітал компанії становив 500 тисяч талерів, установчі збори акціонерного товариства відбулися 7 травня 1855 р. Серед засновників компанії був підприємець Ганс Віктор фон Унру та місцевий банкір Луї Нуландт. Першу газівню компанія збудувала саме в Дессау, у наступні роки такі підприємства були збудовані в Магдебурзі, Франкфурті-на-Одері, Потсдамі та Варшаві. Концесійний договір між Газовим товариством із Дессау та міською владою Львова було підписано 12 лютого 1856 року, а 19 лютого того ж року він був затверджений намісництвом. За умовами цього договору німецька компанія зобов’язувалася власним коштом збудувати у Львові газівню, яка виготовлятиме газ для освітлення громадських місць і приватних помешкань, а також мережу газогонів. Зі своєї сторони міська рада зобов’язувалася безкоштовно надати земельну ділянку під будівництво газівні та гарантувати викуп виготовленого палива протягом 25 років. Через 25 років після введення в експлуатацію газівні, тобто 1 вересня 1883 р., міська влада отримувала переважне право її викупу. Але, якщо міська влада не скористається цією можливістю, концесійний договір автоматично буде продовжений іще на 15 років – до кінця серпня 1898 р. Після цього газівня безкоштовно переходила у власність громади міста Львова. У концесійному договорі було також передбачено, що DCGG зобов’язується влаштувати освітлення центру міста Львова та головних вулиць, але при цьому половину вартості влаштування ліхтарів та половину вартості матеріалів для газогонів освітлення вулиць мав взяти на себе Львівський магістрат. Договором було передбачено, що кожен газовий ліхтар мав спалювати не більше 5 кубічних футів газу (0,14 кубометрів) на годину, сила його світла мала бути еквівалентною 12 свічкам. У разі гіршої освітленості DCGG мала сплачувати місту штрафні санкції. Вартість 1000 кубічних футів газу (28,32 кубометри) була встановлена в розмірі 5 гульденів для міста та 6 гульденів для приватних споживачів. Передбачалося зниження вартості газу за умови значного збільшення його споживання. Для будівництва газівні міська влада виділила Газовому товариству із Дессау ділянку, де раніше торгували худобою, в районі вулиць Сонячної (П. Куліша) та Джерельної. У березні 1857 р. DCGG розробила проєкт розвитку міської газівні, на підставі якого 3 грудня 1857 р. магістрат Львова надав дозвіл на будівництво. Підприємство було збудовано у короткі терміни і було введене в експлуатацію 1 вересня 1858 року. Протягом 1858 р. газівня виготовила 143157 кубометрів газу. Львівська газівня була першим таким підприємством на теренах сучасної України. Друге таке підприємство було створено в Одесі – 7 квітня 1864 р. Одеська міська дума та громадянин Баварії Август Рідінгер підписали концесійний договір щодо будівництва міської газівні у Ливарному (нині – Газовому) провулку і влаштування в місті газового освітлення. Світильний газ в Одесі виготовляли із кам’яного вугілля, яке доставляли спочатку морем із англійського міста Кардіфа, а потім – залізницею із українського Донбасу. На початку одеська газівня виробляла по 8 тисяч кубометрів щодобово. Третя в Україні газівня була відкрита у 1873 році в Станіславові (Івано-Франківську). Газівня в Станіславові стала третьою в австрійській Галичині – після Львова і Кракова. На початку ХХ століття дві газівні були збудовані в містах Львівської області – у 1907 році почала роботу газівня в Стрию, а у 1910 р. – в Дрогобичі. Від початку своєї роботи газівня міста Львова почала приносити значні доходи, які перевищували очікування Газового товариства із Дессау. У 1877 р. на газівні було виготовлено вже 958712 кубометрів газу. Отож, інвестори вирішили переглянути початкову концесійну угоди на вигідних для себе умовах. Зокрема, в серпні 1864 р. влада міста Львова отримала пропозицію відмовитися від прав на газівню в обмін на значне зниження вартості палива, а також розширення мережі газогонів на 11 кілометрів. У 1870 р. був затверджений новий Статут міста Львова і міське самоуправління отримало більше прав. Відповідно 30 березня 1871 р. при Львівському магістраті було створено комісію «із газових питань», до складу якої було включено інженера Людвіка Вольського, фахівця із видобутку і розподілу газу. На думку Вольського місту варто було підтримати пропозицію інвестора, адже місто на той час не мало коштів самостійно займатися питанням газопостачання. Проте інші члени комісії піддали такі пропозиції критиці і вирішили ретельно проаналізувати споживання газу у Львові та інших містах, а також концесійні угоди, підписані іншими містами. Дискусії в «газовій комі