Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Рубрика «ЛЮДИ»
Тетяна та Іван Ситі – молоде подружжя з Чернігова. В перші дні війни вони зайняли оборону на волонтерському фронті й активно допомагали військовим. Утім, разом із цим вони – батьки чудових діток.
Як їм вдається поєднувати доброчинність і батьківство? Як почався шлях у волонтерстві? І головне – як це, виховувати дітей, коли у твоїй країні війна?
Вітаю вас, пані Тетяно, сьогодні основний діалог веду з вами, та ваш чоловік поряд і в разі чого зможе підказати. Перше запитання, яке хочеться поставити: яким для вашої сім‘ї було 24 лютого?
Та на цьому ви не зупинилися. Ваш подружній волонтерський шлях продовжувався. І що найважливіше – набирав обертів. Як події розвивалися далі?
Можливо, згадаєте, що приготували для хлопців уперше?
А що з продуктами? Готувати великі порції, безсумнівно, дуже затратно. Хтось прийшов на допомогу?
Зараз ви продовжуєте активно волонтерити. Закриваєте грошові збори, возите продукти нашим захисникам, організовуєте вдалу кооперацію з людьми, які хочуть, але не знають як допомогти. Та як вам зараз вдається контактувати з військовими?
А що стосовно грошових зборів? Люди втомилися від війни та продовжують підтримувати волонтерів. Як це відбувається з вашими зборами?
Ваше подружжя – чудова волонтерська пара. Та насамперед ви – батьки двох діток. Як це, виховувати дітей, коли у вашій країні війна?
Минув час, і ви, звісно, побачили своїх діток. Якою була перша зустріч: ваші та дитячі емоції?
Ми пояснили дітям, що зараз відбувається, що зараз наш захист – військові, тому ми маємо їм допомагати. Нам вдалося пояснити, а їм – зрозуміти. Коли ми вперше їхали від них до Чернігова, вони намалювали малюночки, аби ми передали військовим. А потім, коли ми вдруге поверталися до дітей, то військові передали іграшки. Діти дуже їх бережуть. Знають, що це від наших захисників.
«Наші діти надто швидко подорослішали», – так зараз говорять батьки. Війна торкнулася кожного українця. Навіть, на жаль, найменших серед нас. Так, вони вкрали дитинство, утім, є дещо, що їм ніколи не вдасться осягнути та відібрати у нас – свобода.
Спілкувалась Таліна Тарасенко