Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність

Олександр Терлецький: «Мені не потрібно грати, потрібно жити»

grinchenko-inform.kubg.edu.ua

Олександр Терлецький: «Мені не потрібно грати, потрібно жити»

У час війни кожен боронить свою лінію фронту. Кінематограф – теж передова: його творці самовіддано боронять наш культурний, інформаційний, ментальний простір від захланної російській. Під варварськими ракетними обстрілами, під виття сирен повітряної тривоги український кіно живе, розвивається, поповнюється новими іменами. – Взагалі, здобуваю вже другу вищу освіту, – веде розповідь Олександр Терлецький, режисер-початківець, студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого.– Спочатку вивчився на програміста, бо батьки вважали, що такий фах приноситиме достатньо коштів. Але я цим не горів. Отримавши диплом, вирішив вступати до столичного університету Карпенка-Карого. З першого разу не вдалося, але наступного року пройшов. Нині навчаюсь у майстерні Василя Петровича Вітра. – Звідки така любов до кінематографа? – В дитинстві 7 років займався в театральній студії і мріяв стати актором. Навіть зіграв епізодичну роль у серіалі «Сувенір з Одеси». Отоді й захопився самим процесом створення картини. Кожен в чомусь задіяний, працює ціла команда. Так зацікавився, що почав самотужки шукати різні зйомки. Спершу був асистентом, таким собі «принеси, подай, іди і не заважай». Потім вирішив набирати свій багаж знань, щоб вступити в університет. Сильно засмутився, коли з першої спроби не склалося в другому турі, але згодом опанував себе – узявся знімати власний короткометражний фільм, який назвав «Чистовик». Звісно, без достатніх знань про склейки і камери він не надто вдався. Тим паче знімав його в Миколаєві (сам я родом із селища Березнегувате Миколаївської області), а це місто не похвалиться розвиненою кіноіндустрією. – Маєш інші картини у своєму доробку? Над чим працюєш нині? – Раніше більше розвивав себе як кліпмейкер і встиг зняти шість робіт для молодих виконавців. Після того як вступив до Карпенка-Карого, почав більше уваги приділяти режисурі кіно та телебачення. Наприклад, отримали завдання для іспиту: перекласти літературний твір на екранну мову. За основу обрав роман Маргарити Сурженко «Квартира київських гріхів» і трохи переробив фабулу на своє режисерське бачення. Тиждень тому нарешті повністю дозняв цей короткометражний фільм. – Що більше подобається створювати: фільми чи кліпи? – Безперечно, кліпи знімати простіше і дешевше, але я не шукаю легких шляхів. Раніше точно обрав би другий варіант, а зараз більше імпонує зйомка фільмів: збираєш акторів, закриваєшся з ними в кімнаті і виводиш на сльози… Після двох годин спілкування, нам стає тепліше, відчуваємо взаєморозуміння. Завжди кажу: «Мені не потрібно грати, потрібно жити. Бо якщо ти граєш, це виглядає штучно». Нещирість можу зустріти будь-де, довкола багато фальшу. На мою думку, живемо у століття лицемірства. Але про кліпи також не забуваю, бо туди більше вкладаю свою естетику. – Яка вона, твоя естетика? – Гм…(задумався). Напевно, трошки психоделіки в поєднанні з красою тіла. Природа створила прекрасних людей, але якщо додати світло і дим, це виходить неймовірно. Також люблю додавати крупні деталі в кадр. Наприклад, тече сльоза і великим планом ми слідкуємо за нею. – Розкажи, в якому фільмі тебе найбільше вразила режисерська робота? – З останніх це американський трилер 2022 року «Свіжатинка» режисерки Мімі Кейв, її режисерський дебют. Головний герой – дивний персонаж, бо продає частини тіл людей. Ти зараз подумаєш, що я божевільний, але режисер зумів подати це гармонічно. Я навіть узяв для себе декілька ідей для майбутніх робіт. – Що або хто надихає на створення фільмів? – Можу впевнео сказати, що режисерів надихають люди, в нас навіть є завдання вести щоденник спостереження. Наприклад, обідаєш в закладі і бачиш: чоловік собі замовив їжу, а своїй дівчині – ні. Не тому що вона не хоче, а тому що він скнара. Неодмінно фіксуєш цю ситуацію, щоб потім, коли твориш фільм, інтегрувати її моменти. Але кумира у мене немає – не люблю людей, які ідеалізують інших.
  • Останні
Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
28 березня 2024