Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Звикли до постійного… страху. Так кажуть жителі прикордонного волинського села Самари Ковельського району. Воно розташоване усього за кілька кілометрів від білоруського кордону. У селі вже склали списки людей на евакуацію в разі наступу із півночі.
Щоправда, місцеві покидати свої домівки не хочуть. Та й не розуміють для чого – адже, переконують, ворога Самари зустріти готові, – йдеться у сюжеті 12 каналу.
«Завжди тривожний чемоданчик зібраний, речі зібрані. Якщо щось буде – попередять, казали. Все одно ж страх є», – так відповідає чи не кожен житель села Самари, і не дивно, адже до кодону із Білоруссю тут усього 4 кілометри.
Спокій місцевих поки порушує лише гуркіт машин. Або вибухи. Але місцеві кажуть: це навчання, і до них вже звикли. Сподіваються лише, що ці навчання не переростуть у наступ зі сторони Білорусі.
«Це найгірший варіант. Навіть для російських військ. Навіть безглуздий можна сказати. Тож бачимо, що вони роблять такі вчинки», – розповідає жителька прикордонного села Людмила Мельник.
У перші дні повномасштабної війни на цю загрозу реагували інакше. Людмила, каже, виїхала із села задля безпеки дітей. Втім, не минуло й двох тижнів, як повернулися додому.
І хоча ризики нападу зі сторони Білорусі не зникли, тепер до цього ставляться спокійніше.
«Зараз вже якось звикли, можна сказати. Вдома краще. Слідкуємо, але не думаємо, що буде напад. Сказали нам і військові, і з сільської ради ходили, що якщо що – нас попередять, щоб люди евакуювалися зразу», – каже Людмила.
А ось ще один житель Самарів переконаний: втікати із села не доведеться.
«Вже всі попривикали до того страху, і страх переріс просто в злість. І вже від злості дальше все залежить», – говорить місцевий житель Ян.
Адже за майже рік повномасштабної війни вже підготувалися до «зустрічі».
«Тут в селі, тут люди готуються. Вже майже рік готовляться. Ще з першого дня тут люди працюють», – зазначив житель прикордонного села Олег.
Оборонятися готові і найстарші жителі Самарів. Адже тут провели усе життя, тож варіанту виїжджати і не розглядають.
Місцева пенсіонерка каже, що загарбників, якщо ті прийдуть, доведеться зустрічати першою. Адже живе за Самарами – на хуторі ледь не під самим кордоном.
А до найближчого білоруського села, пригадує, раніше ходили пішки.
«Дружили й ходили – 8 кілометрів од мене ж, а може й менше. Ходили? І спілкувалися? Спілкувалися, в мене сестра на Білорусі. Вже давно не спілкуємося, бо… Чому? Через те, що позиції розійшлися? Ну так. Що то війна. Вона нічого і я нічого», – каже жінка.
Справа у тому, що говорити про війну із родичами з Білорусі бояться чи не усі жителі села.
«Їм заборонено говорити. Нам можна, а їм заборонено. Є таке, правда, твого брата заблокували? Да. А за що? Не знаю. Ну ми взагалі про політику не говоримо. Це десь в соцмережах? У вайбері», – розповідають жительки прикордонного села Марія та Оксана.
І це добре, якщо не посадять, як кажуть місцеві в «каталашку».
«В мене однокласник там працював. То взагалі його забрали, три дні продержали. Потім випустили. Ну і в Польщу він виїхав. Це за дзвінки в Україну? В нього тут батько, сестра живе. Лукашенко йому там не сильно подобався, видно, щось говорив, а там – раз два і телефон, десь зв’язок слухається», – каже житель прикордонного села Олег
Жителі Самарів переконані: їхні родичі та близькі із Білорусі із зброєю на українські землі не підуть. Зробити це зможуть хіба «лукашисти».
А таких, кажуть, і знищити не шкода. Якщо вони взагалі пройдуть українсько-білоруський кордон.
«Там все нормально в нас. Не пройдуть. В нас, по-перше, води дуже багато. А дорогою ми їх вже не пропустимо. Тут всі патріоти і залишаться в селі оборонятимуть», – кажуть жителі села.
