Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Сьогодні на прощання з воїном прийшли і директор п’ятнадцятої школи, і класний керівник Андрія, яка згадувала, що він був чи не найспокійнішим учнем за роки її вчителювання.
В Козятинському ПТУ він опанував професію помічника машиніста і трохи попрацював за спеціальністю. Строкову службу проходив на прикордонному посту в Закарпатті, а потім трудився будівельником. Він був майстром на всі руки, гарним плиточником, тож його завжди звали на будівництва і ремонти. Працював в Україні, працював за кордоном, і лише в 2019 році остаточно приїхав з росії додому.
Не дуже склалося в нього сімейне життя, адже Андрій розлучився з дружиною, коли їх син ще був зовсім малим, батьки померли, тож в останній час він жив в будинку біля самого маслозаводу самотньо, спілкуючись лише зі своїми трьома братами.
11 місяців тому все змінилось, і коли йому принесли повістку, він не став ховатись, став до лав ЗСУ, влившись до бойового підрозділу мінометників у першій бригаді спеціального призначення імені Івана Богуна.
Захищав з побратимами північ Житомирщини, гнав окупантів з Харківщини, був там, де наказували командири і став справжнім досвідченим воїном. Братам телефонував рідко, бо зв’язку в тих місцях, де довелось воювати, більше не було, ніж був. Коротко казав, що в нього все добре, і все. Зате по іншому подивився на сімейне життя, спілкувався з колишньою дружиною, обіцяв після війни зробити ремонт в будинку та пропонував знову зійтися, адже вже немає що ділити. Але 18 січня серце відважного воїна зупинилось, і його післявоєнним планам збутись не довелось.
Їх дорослий син був єдиним офіційним родичем, який мав би отримати гірке сповіщення про смерть батька, але отримав він цю звістку тільки по телефону, адже давно працюючи в Польщі далекобійником, саме зараз він перебував в Норвегії. Тож представникам міськвиконкому довелось взяти на себе більшість клопотів, пов’язаних з організацією прощання та поховання.
Знову в Гарнізонному Будинку офіцерів зібрались друзі, знайомі, сусіди загиблого та слухали скорботні промови міського голови та військового капелана, знову під сумні мелодії військового оркестру труну з тілом Андрія Бовкуна пронесли останній раз по вулиці рідного міста, і знову чергова могила виросла на військовому секторі міського кладовища.
