Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Я став би колись стареньким і, мабуть, ходив би в школуу квітні або у травні під краплі дощів у такт.Вологим ранковим бруком Хрещатиком чи Подоломловив би весняний вітер.Та й так.
У школі урок Героїв для діток молодших класів.На дошці тризуб величний і поряд червоний мак.Мене привітала б гучно шумлива дитяча масаі кожен би сів за парту.Та й так.
І діти в мовчанні повнім почули б від мене словопро те, як колись узимку я, впертий худий юнак,пішов захищати землю калиново-смерекову.Інакше не міг, напевно.Та й так.
Про те, як ламали тіло, про те, як виймали серце,про те, як горіло небо від вражих нічних атак.Про те, як боявся спати, у кров натирали берціопісля важкого бою.Та й так.
Я був би старим красивим і, певно, б ходив до дітоку кітелі без медалей, з ціпком та усе ж вояк.В очах би моїх старечих палало гаряче літо,його б роздавав по дрібці.Та й так.
Але я побачив птаха і крила легкі, прозорі,що пишуть у позасвітті Йому лиш відомий знакпро те, що під небом чорним, де сяють одвічні зорі,мене молодим убило.Та й так.
Anatoliy Anatoliy