Старовинні джерела Хмельниччини – з найсмачнішою водою та багатою історією

26.11.2022, 13:21 ngp-ua.info

Зазвичай у туристичних путівниках джерела згадуються побіжно, як щось несуттєве. Чи не перший огляд, де кринички займають чільне місце, опублікував журналіст та краєзнавець Дмитро Полюхович. Найкрасивіше джерело Найкрасивіше джерело Поділля (49°13’05.1″N 26°57’07.3″E) розташоване в селі Шарівка (колишнє містечко Шаравка), що на Хмельниччині. Не виключено, що воно може претендувати на звання найкрасивішого джерела України. Уявіть собі скельний амфітеатр метрів 20 завдовжки та десь 2,5—3 метри заввишки, а з цієї скелі з півметрової висоти спадають півтора десятка сріблястих струменів. Такий собі грандіозний природний фонтан з дуже смачною та чистою водою. Головною родзинкою Шарівки є оборонна церква-фортеця XV ст. (є версія, що її звели в XIV столітті). Храм «мілітаризували» не дарма — тут проходив сумнозвісний «Кучманський шлях», яким кримці швендяли з завидною регулярністю, прямуючи в набіги на Поділля та Галичину. Від початку церкву освятили на честь Покрови Пресвятої Богородиці. 1567 року під час чергового татарського нападу її незле потрощили. Храм відбудував колишній староста Барського замку Бернгард фон Претвітц (Претвич), якому тоді належало містечко. Виходець із Сілезії Бернард Претвич (1500—1563) — особистість непересічна. Він був одним з найсміливіших тогочасних відчайдухів, і на чолі загону козаків давав прочухана татарам та туркам. У боях проти ординців його правою рукою був Дмитро (Байда) Вишневецький — фундатор першої Січі. За Претвича татари на Поділля майже не потикалися. Ще за життя пан Бернард отримав прізвища «Murus Podoliae» (Мур Поділля), та Terror Tartarorum (Страх Татар). Збереглась інформація, що саме Бернард фон Претвітц вполював останнього на Землі єдинорога. Вважаючи на місцеві краєвиди, легко повірити, що тут колись паслися ці казкові тварини, прибігаючи на водопій до джерела-фонтану. Найсмачніше джерело Десь за 30—35 км від Шарівки лежить село Нове Поріччя (Городоцький район) з джерелом 49°14’02.5″N 26°35’37.8″E з найсмачнішою водою не лише на Поділлі, але й, можливо, в Україні. Це не суб’єктивна думка автора, а експертний висновок кількох чималих груп затятих мандрівників, які встигли об’їхати чи не усю нашу країну. Якість місцевої води помітили дуже давно. У 1876 році власник села Генрик Скибневський звів тут велику броварню. Відомо, що якість пива головним чином залежить від якості води. Щоправда, власним пивом пан Генрик насолоджувався недовго. Вже наступного року він продав свої новопорічанські володіння російській графині Катерині Ігнатьєвій — правнучці фельдмаршала Кутузова, того самого, який спалив Москву (яка хороша людина). Графиня господарством не переймалася й одразу ж здала броварню в оренду, а по тому взагалі продала Леону Кляве. Леон Генріхович був відомим на все Поділля пивоваром. Згодом, продавши виробництво в Новому Поріччі, він збудував пивоварню в Проскурові (тепер Хмельницький). Нині пивні гурмани знають її під назвою «Хмельпиво». Продукцію порічанської броварні знали не лише на Поділлі, але й у Києві, Петербурзі, Відні та Москві. Льохи броварні, пляшки та етикетки місцевого пива Пореволюційних часів броварня не пережила. Спочатку десь ділося обладнання, по тому хазяйновиті подоляни розтягли її споруди на будматеріали. Одночасно розібрали на цеглу та камінь величний палац Мнішхів-Скибневських — один із найкрасивіших палацових комплексів Поділля. Тут пив воду Вій В городищі між селами Іванківці та Голенищеве маємо три священні кринички 49°10’19.2″N 26°12’42.8″E. Вони локалізовані на невеличкій ділянці, й відстань між ними заледве у кілька десятків метрів, тож їх можна розглядати, як одне величезне джерело з кількома виходами води. Самі джерела зовні нічим не вирізняються на тлі інших криничок цього регіону, зате утворений ними чималий струмок, що дзюркотить вздовж валів городища, — досить мальовничий. Проте славний він не цим. На початку 1831 року па Поділлі перебував молодий військовий лікар, а згодом майбутній знаменитий лексикограф Володимир Даль. У селі Голенищеве він записав легенду про страшного чарівника Баняка (Буняка). Легенда стосувалася залишків давніх укріплень та джерела. Селяни це місце називають Забутком, але пам’ятають, — пише Даль, — переказ, в якому істина переплелася з фантазією. У давнину, стверджують вони, тут стояв замок, що належав молодій вродливій княжні. Сусідніми землями володів сильний і страшний чарівник. Ніхто і ніщо не витримувало його погляду, він руйнував очима все, на що б не звертав свій погляд. На щастя, вії у чарівника майже завжди були закриті, за що він одержав прозвище сплячого Баняка. Він навіть сам не міг відкрити очей. Два помічники, ставши за його спиною (щоб не зустріти страшного погляду), піднімали вії Баняка золотими підпорками. Баняк, почувши про молоду красуню, відправив до неї сватів, але та дала гарбуза. Розлючений відмовою Баняк наказав своєму війську захопити княжну силою, але воно нічого не змогли вдіяти, бо в замку було достатньо оборонців, їжі та джерельної води. Тоді під стіни прибув сам Баняк та зруйнував усе поглядом, а його військо перебило захисників. Персонажа упізнали? Так, саме цю легенду й використав Микола Гоголь, коли створював свого знаменитого «Вія». Прало Біля Сатанова лежить село-супутник Кам’янка, що притулилося до товтрини «Гусикова гора». Тут можна побачити найсправжнісіньке та дуже оригінальне «прало» (49°13’16.7″N 26°16’56.5″E) — спеціально облаштоване місце для прання білизни у доводогонну епоху. Прала згадуються чи не в усіх дореволюційних звітах про села чи містечка — вони були важливим елементом інфраструктури. В найпримітивнішому випадку це були прості дерев’яні помости. Але такі вважалося «відстоєм». Вищим шиком були плоскі каменюки — їх можна було використовувати ще й як пральні дошки. Гусятин Колись Гусятин був єдиним містом, що лежало по обидва береги Збруча. 1772 року річка стала кордоном та розрізала містечко на 2 окремих населених пункти з однаковими назвами. Джерело, що нас цікавить (49°04’31.5″N 26°12’52.1″E), розташоване в «східному» (Хмельницької обл.). Запам’яталося воно передовсім тим, що перед ним встановлено кам’яне корито-жолоб. Для цієї частини Поділля це досить незвична річ, хоча для півдня Хмельницької області та Вінниччини — досить поширена. Такі, наприклад, можна побачити біля скельного монастиря в Бакоті. Місцеві шанують джерело як цілюще та святе. Не виключено, що своїми коренями це сягає дохристиянських часів. Джерело цілком можна поставити в один ряд зі вже згаданими криничками Звенигорода та Іванківецького городища. Ще наприкінці 1970-х біля джерела можна було побачити великий круглий камінь-жертовник. Камінні корита Рудківці, що в Новоушицькому районі Хмельниччини, відомі як популярне місце відпочину на Дністрі. Але у світлі джерельного огляду прямуємо на протилежний «куток» села, де розкинулося величезне городище «чорноліської» культури. Місця тут надзвичайно красиві. Тут до Дністра впадає річка Матерка, що колись протікала глибоким каньйоном. Після створення водосховища каньйон перетворився на дуже красиву, чимось схожу на норвезькі шхери, затоку. Над яром-затокою, нижче від валів городища, стоїть дуже мальовнича криниця 48°38’20.8″N 27°22’17.4″E. Це трішки не по темі, але все одно дуже гарно! Вона цікава як мальовничим тлом, так і двома великими старовинними кам’яними жолобами для напування худоби.

Читати повністю…

Останні
Популярні

Більше новин

Новини по днях

Сьогодні,
19 липня 2025

Новини на тему

Більше новин