Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Початок війни застав Наталю Тарабалку з Королівки Коломийської громади на заробітках за кордоном. Жінка усе покинула і повернулася в Україну, щоб допомагати армії. Адже її син Степан – військовий льотчик. Ніби щось передчувало материнське серце. Майор Тарабалка героїчно загинув 13 березня, ставши посмертно Героєм України. Він був одним з тих, хто прославив «Привида Києва». Мамі ж пережити горе допомогло волонтерство.
У великій кімнаті хати у Королівці, де виріс Степан, скрізь його фотографії. На них він – усміхнений юнак, впевнений у собі молодий офіцер. Наталія каже, що у неї завжди був особливий зв’язок із сином. Вони розуміли одне одного з пів слова, з пів погляду. І про свою мрію про небо також розказав.
– Три дні зі Степаном тоді не розмовляла. Я ж розуміла, наскільки професія льотчика небезпечна. Та він був упертий. Сказав, що якщо не в льотне, то взагалі не поступатиме. Тож сама завезла його в університет імені Кожедуба у Харків, – з усмішкою згадує сина пані Наталя. – Коли я вперше полетіла за кордон літаком, одразу після посадки подзвонила Стьопі: «Ти безсовісний! Чого не казав, що там так гарно?!» Він тільки сміявся.
Родина разом зустрічала 2022 рік. Всі сиділи за столом, сміялися. Степан встав і каже: «А тепер вип’ємо за тих, хто помирає за нас». І в самого клубок у горлі. Востаннє Наталія Тарабалка бачила сина по відеозв’язку. Уже йшла війна.
– Мені не треба було слів. Він просто подивився на мене, я подивилася на нього, і в очах побачила відблиск війни, це жахіття, яке відображали його очі. Я вже не питала ні як, ні що. Розуміла, наскільки усе серйозно, – виступають сльози на очах у мами від тих болісних спогадів.
І коли поріг хати переступили військові з психологом і медиком, пані Наталія уже знала, що їй скажуть. Степана хоронили у закритій труні. Тому ще й сьогодні материнське серце відмовляється вірити у його загибель. Жінка тримається заради внука Ярослава і своєї мрії – створити реабілітаційний центр для військових та родин загиблих.
За дуже короткий час Наталія Тарабалка знайшла приміщення для майбутнього центру. Воно розташоване на околиці села Ценява недалеко від Коломиї. З 1947 року тут був тубдиспансер. Його закрили три роки тому. А ще раніше тут був палац польської поміщиці Павлини Кунцової. Біля нього є паркова алея, внизу ставки, вгорі – сади. Пані Наталя впевнена, що тут буде гарне місце для відпочинку і оздоровлення наших захисників.
– Багато наших хлопців приходять на кілька днів у відпустку чи після поранення і вже потребують психологічної та фізичної підтримки. Хочеться їм приділити увагу. Мені це треба не менше, ніж їм. Треба таке спілкування і такі зустрічі – сімейні, затишні, бо надто важко, – каже мама Героя.
У центрі імені Степана Тарабалки уже зголосився працювати лікар-реабілітолог. Наталя може безкінечно довго розповідати, де у тренувальному залі стоятимуть тренажери, витяжки. Домовилися з психотерапевткою, яка приїхала у Коломию зі Сходу і має практику роботи з військовими. Лікарі готові працювати безплатно, частину обладнання уже вдалось закупити. Пані Наталя на облаштування центру витратила практично всі гроші, які держава заплатила як компенсацію за загибель сина. А роботи все ще дуже багато. Та Наталя Тарабалка не опускає рук. Впевнена: синові сподобалося б те, що вона тут робить.
Наталка СЛЮСАР
Хочете дізнаватися про головні події першими?Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram та групи у Facebook!
