Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
Я живу в телефонній буді.Інколи мені дзвонять…І питають, що далі буде.І чому листопад на скронях.І питають, де взяти гроші,І питають, куди їх діти.
Дзвонять ті, в кого сни хороші,Дзвонять ті, в кого хворі діти.Щось не спиться мені, приблуді.Ну яка там, до чорта втома?..Я живу в телефонній буді.Бо нема телефона вдома.
(Роман Скиба. Мене назовуть листопадом. К. 1992)
Цей молодий поет захопив Ігоря Римарука, який в передньому слові до дебютної збірки написав: «Відчуваю ці рядки. Вірю їм. І вірю в поета». А вже восени 1993-го на першому «Лірі» Вікта Сад прочитала майже годинну доповідь про поезію Романа Скиби, в якій головний висновок був несподівано-пророчим: цей поет не буде еволюціонувати, а все більше увиразнюватиме дитячу гру і безпосередність у слові.
Нині Скиба, якщо відкинути його несподіване москвофільство, час від часу видає дитячі книжечки, в яких чується найорганічніше.
Ця збірочка, що вийшла 1500 накладом в рамцях переможця Міжнародного конкурсу «Гранослов», повернула українському традиційному віршеві право на ліризм в традиційній силабо-тоніці.
Філфак Львівського університету закохався у Скибу. Серед студенток вилаштовувалися черги, аби вийти за поета заміж. Між двома приятелями-антиподами, Скибою і Павлюком, розгорнулася боротьба за звання першого поета-лірика Львова.
Гарні були часи.З того часу залишилися декілька яскравих книжок і майже патріотичні сподівання державницького росту. «Хвороба росту» затягнулася. Затягнулася і штучно продовжена поетична безпосередність Скиби. Але ранні вірші живуть, не дивлячись на всі світоглядні метаморфози їхнього творця.
Євген Баран
