Наш веб-сайт використовує файли cookie, щоб забезпечити ваш досвід перегляду та відповідну інформацію. Перш ніж продовжувати користуватися нашим веб-сайтом, ви погоджуєтеся та приймаєте нашу політику використання файлів cookie та конфіденційність. cookie та конфіденційність
21 листопада – сьома річниця подій, які увійшли в українську історію як Євромайдан, або Революція гідності. Куди вони привели Україну? Президентство Володимира Зеленського – закономірний наслідок, чи можливий в Україні третій Майдан – проти Зеленського? Свої оцінки висловили Радіо Свобода учасник Євромайдану з перших його днів, історик, блогер Андрій Плахонін, а також опонент Майдану, історик, політолог Костянтин Бондаренко.
– Чим був Майдан-2?
Андрій Плахонін: Для мене особисто – як учасника Майдану – це був один із найяскравіших моментів мого життя. Але зараз, безперечно, можна говорити про розчарування. Тоді нам здавалося, що вдалося зробити остаточний поворот і фінал уже близько. Але, як виявилося, ми захопилися самозамилуванням. Тоді багато писали, яким чудовим виявився нарешті український народ і які чудові ми – ті, що вийшли на Майдан. Нам тоді здавалося, що у більшості українців є цілком однозначна громадянська позиція. Хоча насправді вже тоді ми все-таки розуміли, що більша частина людей, які підтримували Майдан, вони це робили просто тому, що «дітей побили» (йдеться про події у ніч на 30 листопада 2013 року, коли спецпідрозділ «Беркут» розігнав активістів, переважно студентів, на київському майдані Незалежності. Влада мотивувала це бажанням розчистити місце для новорічної ялинки – ред.).
