«Кажи всім, що ми з Маріуполя і що нас бомбили на Азовсталі» — що не так із фільмом «раша гудбай» від Кварталу 95

28.03.2025, 14:25 poltavawave.com.ua

27 березня у кінопрокат вийшов фільм від студії Квартал 95 з багатообіцяючою назвою «раша гудбай». Аби вберегти вас від іспанського сорому — розповідаємо, чому не варто дивитися це кіно. Спочатку найцікавіше про знімальну групуРежисером стрічки став Олексій Кірющенко. Ви його знаєте: саме він працював над відомим в Україні російським серіалом «Моя прекрасна няня», де всі зображені українці були «трохи ку-ку». А ще він був режисером стрічки «Слуга народу», після якої кількість виборців під час президентських виборів зросла до небаченої кількості. А ще Олексій працював над серіалами «Свати», «Папік». А ще, у 2019-му Кірющенко долучався до розробки концепції, на той момент нового телеканалу для окупованих територій «Дім». А ще, був членом наглядової ради Українського культурного фонду, і входив до складу комісії, що обирала кінопроекти для державного фінансування.Олексій Кірющенко. Фото: Парламент.ua А тепер можна і про сюжет (зі спойлерами)Горлівка. 10 років окупації. У місті живе «типова» родина: він — агент ФСБ Жора, що полюбляє «цицькатих» (так-так, саме таких, бо у фільмі слово сіськи звучить не один раз) журналісток, його дружина Маргарита – рупор місцевого телебачення, та їхній син Даня.Тут і далі скриншоти з фільму Маргарита (Катерина Варченко) вірить у все, про що сама говорить по телевізору, ненавидить своїх родичів НА Україні та живе своє краще життя. У Горлівці є й лікарі, які протестують проти режиму та виходять на акції, але це скоріше поодинокі випадки. Самі ж містяни зображені неприємними, вульгарними, які без міцного слова не обходяться і «гарно» посидіти за чарчиною не відмовляться.(Якщо автори фільму намагалися таким чином сформувати стереотипний образ людей зі сходу, то сподіваюся, скандалу вони не оминуть).Отож, у колі спілкування Маргарити чутно розмови про те, що Зеленський говорить, що скоро Горлівку звільнять. Тож, коли Маргарита з сином збираються на відпочинок в Алупку і чують за вікном вибухи (чоловік, до речі, спокійно лишає їх вдома, наказуючи не висовуватися)— жінка хапає валізи та їде з сином на вокзал.На вокзалі тиснява, багато наляканих людей. Жінка запитує у провідниці куди їде потяг: «в Арьол чи може в Тулу», на що та відповідає: «В москву».Жінка з сином займають місця і вирушають в дорогу. Прямим рейсом з Горлівки в Ужгород. Жінка ненавидить Ужгород. І говорить синові, аби у будь-якій критичній ситуації говорив «Слава Україні» або «путін х*йло».Загалом, після поневірянь по місту вона потрапляє до своєї сестри, де і зупиняється на певний час. До речі, чоловік сестри працює у СБУ, але вирішує допомогти своїй горе-родичці,тільки тому, що одружений з її двоюрідною сестрою. Далі усе як у казці: Маргарита їде до Києва, там її романтичний настрій від поїздки змінюється шоком від побачених поруйнованих вибухами будівель, а потім ще й батько її друга, близька їй людина — гине під завалами. До Маргарити приходить прозріння: «За що», — запитує вона в сльозах.Жінка з родичами повертається назад до Ужгорода, де кохання її молодості запрошує їх із сином у Карпати на етнофестиваль народних ремесел. Там усе по класиці: і народні інструменти, і народні костюми, і кохання молодості виявляється не промахом – працює у звичайній поліклініці, а купив собі дорогого джипа, на народних інструментах грає, з сином героїні спільну мову знаходить – ну прямо таки принц, а не чоловік.До речі, заради справедливості варто зауважити, що фестиваль народних ремесел справді щороку проводять на Закарпатті, а в одному з населених пунктів є традиція – чавити ногами виноград. Щоправда за традицією це мають робити незаймані дівчата, а не пари. Не вигадали творці фільму :) Маргарита така натхненна Карпатами, що й сама незчулася як почала українською говорити, ба, більше — класиків цитувати, вірші декламувати. Іде вона натхненна через гору, розповідає, як їй хочеться тут залишитися і жити то життя, аж раптом опиняється по інший бік реальності — бачить похоронну процесію. Жінка ошелешена стоїть в сльозах. Потім розповідає своєму колишньому біля вогнища, що вона його ніц не варта, щоправда перед відʼїздом у важливій справі (тут уже не скажу якій, трохи інтриги буде, хехе) полишає сина на чоловіка і вже йдучи до машини зізнається, що то його син (так кіно із «важливою соціяльною місією» починає перетворюватися на індійський фільм).Далі жінку викрадає її законний чоловік — російський ФСБшник і везе до дружньої Угорщини на інтервʼю. Аби вона розказала, що навмисне була НА Україні, щоб переконатися, що там нацисти й все таке. Але Маргарита нарешті усвідомлює, скільки горя вона зробила, як піддавалася пропаганді і що: «раньше расія звучала музикой чайковскава, а тіпєрь звукамі ракєт і слезамі матєрєй».Після такої пафосної промови (до речі, усі репліки російською у фільмі крім самої промови — дублювалися) жінці відразу видають українського паспорта, її пробачає сестра і у фінальній сцені вона у вишиванці зустрічається із сином та коханням свого життя, які теж приїхали у вишиванках.Фух. Все. А тепер можна і про п*здець«Кажи всім, що ми з Мелітополя, ні, краще з Маріуполя і що нас бомбили на Азовсталі», – говорить Маргарита своєму сину, коли опиняється в Ужгороді. Творці фільму намагалися обіграти тему з УПЦ і ПЦУ. Коли люди не розуміють різниці і що можна голову зламати поки зрозумієш, де яка церква. Хоча і звучало те, що в одній з них усі московські попи — російські фсбшники. Однак сама історія з абревіатурами не пояснювала важливу різницю і жодного важливого меседжа не несла.Гидко чути, коли жартували з мови. Багато людей зі сходу України за час війни перейшли чи ж намагаються перейти на українську. Але ж як недолуго звучить це висміювання мови у фільмі. Коли головна героїня говорить сестрі що: «Сіськучилась», а хлопчик десяти років просить вибачення бо: «опіздав». Порадувало одне — люди, які сиділи зі мною на сеансі, не сміялися над тими жартами.Тупі вульгарні жарти. Категорія фільму 12+. Але дивитися кіно з дітьми реально соромно.Типова сцена: поки син та дружина ФСБшника у «ворожому» Ужгороді — той проводить час із коханкою. Вона підходить до нього у відкритому пеньюарі, він хапає її за груди й каже: «Мені скоро орден дадуть, тільки треба дірочку просвердлити». Вона лягає і говорить: «Ну давай, тільки обережно». Що сподобалосяНе було шаровар і атласних віночків.Цікавий портрет Шевченка у кабінеті начальника СБУ.Історія про те, як СБУшник розповідав своїй дружині, та що сестра головної героїні, що у 2016 був у Донецьку. На що вона каже: «Ти ж казав, що в тебе були навчання в Нью-Йорку». На що він відповідає: «Так від Донецька до Нью-Йорка 70 км».Фільм рекламували активно. Чи не на кожному показі в кінотеатрі, які я відвідувала — транслювали трейлер цього «кіношедевра». І якщо до творців у мене питань немає, бо з ними давно все ясно, то лишилося питання до того, який же бюджет цього фільму і хто його фінансував. Бо жодної інформації про це у відкритих джерелах та на сайтах кінотеатрів ми не знайшли.