У 1859 році англійський колоніст Томас Остін, власник маєтку «Barwon Park» у штаті Вікторія, випустив у дику природу 24 диких європейських кролики. Його мета була проста — забезпечити собі розвагу у вигляді полювання, яке нагадувало б йому про Англію. Проте через особливості австралійської природи ця, на перший погляд, невинна ініціатива спричинила одну з найтриваліших екологічних катастроф в історії людства, наслідки якої Австралія відчуває й досі.
Чому саме кролики?
Європейські кролики (Oryctolagus cuniculus) — одні з найплідніших ссавців на планеті. Самка здатна народжувати до 14 разів на рік, по 4–12 дитинчат за раз. За сприятливих умов популяція може подвоюватися кожні три місяці. А умови в Австралії виявилися більш ніж ідеальними:
- м’який клімат без холодної зими;
- велика кількість їжі;
- відсутність природних ворогів (лисиць, борсуків, хижих птахів);
- незаймані луки, де легко рити нори.
Усе це дозволило кроликам стрімко розмножуватись. У 1880-х роках вони вже масово знищували посіви фермерів у всіх південних штатах. До 1900 року кількість особин сягнула десятків мільйонів, а за деякими оцінками — понад 600 мільйонів у пікові роки.
Екологічна катастрофа на континентальному рівні
Попри свою милу зовнішність, кролики завдали величезної шкоди австралійським екосистемам:
- Повністю знищували трав’яний покрив, не даючи йому відновитися.
- Їли кору молодих дерев, знищуючи цілі лісові масиви.
- Спричинили ерозію ґрунтів, деградацію луків та пустелізацію регіонів.
Порушили харчові ланцюги: місцеві травоїдні тварини втратили їжу, а хижаки — не змогли адаптуватися до нових видів.
Найбільше постраждали рідкісні та ендемічні види: рослини, що росли лише в Австралії, та тварини, зокрема мала стінка (rufous bettong), бандикути, валлабі, змії та комахи, які втратили середовище існування.
Як зупинити армію кроликів?
Боротьба з кроликами — окрема глава в історії Австралії. Протягом понад 150 років уряд і фермери шукали способи обмежити поширення цього інвазивного виду.
Огорожа кроликів
У 1901–1907 роках австралійська влада побудувала Rabbit-Proof Fence — серію з трьох гігантських парканів у Західній Австралії. Найдовший з них сягав понад 3,250 км — це один з найдовших парканів у світі, який мав зупинити поширення кроликів на північ.
Проте кролики легко знаходили діри, підкопувалися або обходили бар’єри. Захист працював частково, але не зупинив поширення виду.
Біологічна війна
У середині XX століття уряд почав застосовувати біологічну зброю:
- 1950-ті: в Австралії був запущений вірус міксоматозу — він вбивав 99% інфікованих кроликів. Але з часом популяція стала стійкою.
- 1990-ті: з’явився каліцивірус (RHDV), який спричиняв геморагічну хворобу. Знову — перший ефект був приголомшливим, але популяція адаптувалася.
Сьогодні вчені продовжують розробляти нові штами вірусів, але жоден з методів не дає довгострокового рішення.
Вартість однієї помилки понад $2 мільярди
Витрати на боротьбу з кроликами вже перевищили 2 мільярди австралійських доларів, а щорічні збитки сільському господарству та екологічному відновленню обчислюються в сотнях мільйонів доларів щороку.
Уряд продовжує кролячу боротьбу:
- фінансувати програми контролю чисельності;
- відновлювати знищені території;
- підтримувати фермерів, які втрачають врожаї;
- впроваджувати нові методи біоконтролю та генетичні дослідження.
Висновок: екосистеми — крихкі
Ця історія — не лише про Австралію. Це глобальний урок для людства: будь-яке втручання в природу має бути обдуманим і науково обґрунтованим. У XXI столітті, коли види мандрують разом із літаками, кораблями й контейнерами, подібні сценарії стають усе більш імовірними.
Один кролик — це символ розмноження. 24 кролики — це екологічна катастрофа.
P.S. До речі, “Rabbit-Proof Fence” пізніше став назвою фільму 2002 року — але він розповідає іншу, трагічну історію — про аборигенських дітей у колоніальній Австралії. Паркан справді існував і лишається пам’ятником людській боротьбі з наслідками власних рішень.
