Пилип Орлик — український політичний, державний і військовий діяч, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710-1742).
Барон за походженням
Автор важливого в історії України політичного документа народився не в Україні й помер за її межами.
Пилип Степанович Орлик з’явився на світ 11 жовтня 1672 року в селі Косуті (Білорусь) Ошмянського повіту на Віленщині. Рід Орликів походить зі старої баронської фамілії, поширеної у Чехії, Моравії та Шлезьку. Один з представників цього роду за часів гуситського руху ХIV — початку ХV ст. перебрався до Польщі, а відтак до Литви. Саме від цієї лінії й походять предки Пилипа Орлика.
Батько, Степан Орлик, загинув у битві під Хотином під час польсько-османської війни, коли Пилипу ледь виповнився рік, тому сина виховувала мати, Ірина Орлик із роду Малаховських. Батько був католиком, але вона Пилипа охрестила за православним обрядом.
Випускник «Могилянки»
Юний Пилип був випускником двох престижних установ – єзуїтського колегіуму у Вільнюсі та Києво-Могилянської колегії, яку успішно закінчив у 1694 році. Його навчання супроводжувалося винятковими успіхами, оскільки він був топовим відмінником і демонстрував неабиякі здібності до навчання.
Одним із талантів Пилипа було ораторське мистецтво, він також мав вміння писати поезію та цікавився літературою та філософією. Цікаво, що він мав близькі стосунки з викладачем Колегіуму – Стефаном Яворським, який був відомим церковно-політичним діячем, філософом та письменником і, очевидно, дуже поважав юного студента.
Поліглот
Пилип був поліглотом і вільно володів багатьма мовами, включаючи польську, болгарську, арабську, шведську, німецьку, латинську та церковнослов’янську, окрім рідної української мови.
Кар’єрист
Завдяки своїм здібностям та знанням, що накопичив на навчанні у єзуїтському та Києво-Могилянському колегіумах, юний Пилип Орлик зумів розпочати свою кар’єру у сфері державного службовця. За рекомендацією свого добродієя Стефана Яворського (детальна стаття у Вікіпедіі), у 1698 він отримав посаду консисторського писаря у канцелярії київського митрополита.
З 1700 року молодий та амбітний інтелігент знову звернувся до політичної кар’єри та обіймає посаду канцеляриста, потім старшого канцеляриста Генеральної військової канцелярії, керуючого справами Генеральної військової канцелярії (це як зараз у Верховну Раду чи Кабінет міністрів влаштуватися).
На освіченого молодого інтелігента звернув увагу гетьман Іван Мазепа, що дало поштовх в його кар’єрі.
З 1706 року він отримав одну з вищих посад Війська Заопозького – генеральний писар.
Кум Мазепи
Орлик та Мазепа були кумами – гетьман став хрещеним батьком його сина Григора (1702 -1759).
Пилип Орлик входив до найближчого оточення Івана Мазепи і був одним із його найближчих соратників.
Також Орлик належав до числа повірених гетьмана («конфідентів»), виконуючи обов’язки особистого секретаря. Працював він і дипломатом, представляючи інтереси козацької держави по всій Європі.
Через його руки проходило таємне листування гетьмана з Карлом ХІІ, польським королем Станіславом Лещинським, польськими магнатами та російськими можновладцями.
Орлик виконував доручення гетьмана у його таємних зносинах з антиросійською польською верхівкою.
У жовтні 1707 року Мазепа утаємничує Орлика у свої плани підготовки антиросійського повстання і шведсько-українського союзу. Під час подій 1708—1709 років і поразки шведсько-українських військ під Полтавою Орлик залишився на боці Мазепи і разом з ним відступив на територію Туреччини, в Бендери.
Обраний гетьман
Після смерті Мазепи, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому на Україні Петром I, вибір упав на Орлика.
5 квітня 1710 року запорозькими козаками, яких іноді називають «першою українською політичною еміграцією», замість померлого Мазепи було обрано Пилипа Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, а також османського султана та шведського короля.
Автор першої у світі конституції сучасного вигляду
У день виборів було проголошено державну Конституцію, яка називалася “Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького”. Документ визначав права та обов’язки всіх членів Війська Запорізького й був затверджений шведським королем Карлом ХІІ.
Хоча вона й не набула чинності, оскільки була написана в умовах вигнання, але залишається пам’яткою української політико-філософської та правової думки.
Борець за незалежність України
Все своє життя Пилип Орлик не полишав надії відстояти незалежність України та звільнити її з-під московського гніту.
За підтримки шведського короля Карла XII Пилип Орлик вступив у союз із кримськими татарами та Османською імперією, і 8 листопада 1710-го року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголосила війну Московії.
Орлик у 1711 році з 16-тисячним військом, у якому були запорожці, буджацькі татари, шведи й поляки під командуванням Юзефа Потоцького, почав визвольний похід на Україну.
Орлика підтримало багато українців на Правобережжі. Дорогою він розсилав прокламації, в яких пояснював, чим загрожує московське панування і закликав підійматися на боротьбу. У березні, після кількох переможних битв, військо Орлика підійшло до Білої Церкви й почало осаду.
І тут сталося непередбачуване. Татари, стомлені довгою осадою, зрадили гетьмана, знялися і повернулися додому, грабуючи на своєму шляху українські села й забираючи великий ясир. Правобережні козаки, які приєдналися до Орлика, кинулися рятувати свої родини та мститися за наругу. За короткий час із 16-тисячного війська лишилося 3 тисячі, з якими Орлик змушений був відступити до Бендер.
Дипломат-вигнанець
Перебуваючи до кінця життя в еміграції, Пилип Орлик уклав союзні договори зі Швецією, Османською імперією та Кримським ханством.
У 1712 р. він звертається з відкритим маніфестом до європейських володарів, пишучи, що «козацька нація, що стогне під тиранським ярмом Москви, прагне лише того, щоб домогтися своєї волі».
У 1714 р. залишає Бендери й перебирається до Швеції, але смерть його чільного союзника — Карла ХІІ в 1718 р. — змушує шукати сприяння інших держав.
Надалі жив у Хотині, Серезі, по тому — в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті.
Орлик намагався знайти підтримку ідеї української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії, Речі Посполитою. Але без сильного війська зробити це було нереально. Пізніше об’єднати європейських монархів в антимосковську коаліцію намагався і його син, Григір Орлик.
За темпераментом Орлик був справжнім дипломатом. Він умів вправно вести переговори та світські бесіди. Окрім того, сучасники згадували його як людину врівноважену, спокійну та цілеспрямовану.
Борець із корупцією
Шість статей Конституції спрямовані проти зловживання владою і на боротьбу з корупцією. Цей термін вживають у написаному староукраїнською мовою оригіналі тексту. Зокрема гетьманові заборонялося «на свій персональний пожиток використовувати військовий скарб, а задовольнятися лише своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу». Ще один антикорупційний пункт був проти пільговиків, які вибили собі звільнення від повинностей.
Талановитий поет
Пилип Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній».
Окремою сторінкою спадщини Орлика є його листування латинською, французькою, польською та тогочасною українською, або руською, мовами. Поміж особами, з якими гетьман листувався, були відомі люди, зокрема граф Флемінг, перший міністр польського короля Августа II, гольштинський князь, англійський амбасадор, Єрусалимський патріарх, великий візир, кримський хан, гетьман Скоропадський, шведський король, запорозькі козаки на турецьких землях та ін.
Добрий сім’янин
Одружився Пилип Орлик у 1698 році з Ганною Герциківною. Подружжя прожило в шлюбі до самої смерті Орлика, і виховало 8-х дітей. Дружина у всьому підтримувала свого чоловіка, розділяла його політичні ідеї та погляди на життя.
На відміну від багатьох політичних та громадських діячів тієї доби Пилип Орлик досить багато часу присвячував родині, щиро піклувався про дітей та дружину Ганну Герцик.
Геній, який помер в убозтві й бідності
Як ерудит і книголюб, він пише про враження від прочитаних книжок. Газети є його улюбленою лектурою. Орлик виявляє глибоку пошану до французької мови, вивчивши майже досконало її в літньому віці. Він навіть легко переклав з французької мови на польську шеститомну історію грецької схизми єзуїта Мембурга.
Тридцять років Пилип Орлик поневірявся по Європі, зазнавав злигоднів, нестатків, переслідувань агентів Петра I та його наступників, однак все-таки неухильно й послідовно, як міг у тяжких умовах еміграції, боровся за визволення України. У своїх листах і в щоденнику він порівнював себе з чоловіком, якому буря розбила корабель: “Як корабельник, котрого застануть в океані противні вітри, змучений ними і виглядає ясної погоди, так і я, змучений безнастанними нещастями, заведений у своїх надіях, очікував і очікую обіцяної втіхи…”
Скінчив своє життя Пилип Орлик 24 травня 1742 року.у Яссах, неподалік Бендер, де свого часу знайшов вічний спокій його великий попередник — гетьман Іван Мазепа і де було прийнято Конституцію України. Перед смертю Орлик послав листа до запорожців, нагадуючи їм про високий обов’язок захищати рідну землю. Мудрий державець, дипломат, творець першої Конституції зустрів смерть у такій бідності, що молдавський господар змушений був поховати його власним коштом.
Цікавий факт:
– На купюрах номіналом 10 гривень зображений не Іван Мазепа, як заявлено, а його соратник Пилип Орлик. Брати художники Олександр та Сергій Харуки розповіли, що запропонували кілька варіантів портретів гетьмана Мазепи. Серед них випадково потрапив портрет Орлика. Оскільки достеменно невідомо, як виглядав Мазепа, затвердили Орлика.
