Микола Зелінський – видатний український вчений, людина-епоха. Його дослідження в області органічної хімії називають епохою Зелінського. Він зробив низку відкриттів в області синтезу вуглеводнів, органічного каталізу, каталітичного крекінгу нафти, гідролізу білків і протихімічного захисту. Микола Дмитрович створив школу хіміків-органіків, яка зажила всесвітньої слави. До неї належали такі вчені як Баландій, Лавровський, Верещагін, Кочетков, Несміянов, Казанський. Сам Зелінський був відзначений багатьма державними нагородами, а його іменем названо Інститут органічної хімії.
Дитинство Миколи Зелінського
Хімік Зелінський народився в 1861 році. Він з’явився на світло в Тирасполі на території Херсонської губернії. Його батьки були дворянами. Батько був нащадком волинських дворян. Коли Миколі було всього два роки, батько раптово помер від сухоти. Через два роки з цієї ж причини померла його мати.
Хлопчик залишився сиротою, його вихованням зайнялася бабуся Марія Павлівна Васильєва. Все літо він провів у неї в селі.
У 10-річному віці Зелінський вступив до Тираспольського повітового училища, закінчив його достроково, і його прийняли до класичної гімназії Рішельєвської в Одесі, відразу в другий клас. Пізніше Зелінський успішно склав іспити до Новоросійського університету на природне відділення фізико-математичного факультету.
У студентські роки його більше інших наук цікавила хімія. Щоб він міг самостійно займатися питаннями синтезу, Зелінського відряджали як факультетський стипендіат до Німеччини — у Лейпциг та Геттінген, у лабораторіях яких приділялася велика увага дослідженням у галузі органічної хімії.
Навчання за царської політики
В 1887 році його призначили приват-доцентом на кафедрі хімії рідного Новоросійського університету. Витримавши магістерський іспит, 1889 року він захистив дисертацію, яка була присвячена ізомерії. У 1891 році Зелінський стає доктором наук, захистивши дисертацію про явища, що розвиваються в граничних вуглецевих з’єднаннях.
У 1893 році хімік Зелінський отримує місце професора свого університету, яке займає аж до самої смерті, за винятком невеликої перерви. З 1911 по 1917 рік вчений залишає університет разом з групою відомих професорів в знак протесту проти політики царського міністра освіти Лева Кассо.
Робота в Московському університеті
Хімік Зелінський повертається в Московський університет в 1917 році після перемоги в країні Жовтневої революції та приходу до влади більшовиків. Протягом багатьох років він керує різними кафедрами. Спочатку кафедрою органічної хімії, потім хімії нафти, завідує лабораторією антибіотиків і біогенних підстав на хімічному факультеті.
У 1935 році вчений-хімік Зелінський бере безпосередню участь в організації Інституту органічної хімії, яка починає свою роботу за радянської академії наук. У ньому він керує рядом лабораторій, ставить досліди, що проводить унікальні дослідження.
Наукова робота
Біографія хіміка Зелінського свідчить про те, що цей учений багато чого досяг. В першу чергу він прославився завдяки роботам з хімії тіофену, а також вивчаючи органічні двохосновні кислоти. У 1891 році Зелінський відправився в експедицію на Чорне море та Одеські лимани. Там йому вперше вдалося довести, що сірководень, який міститься у воді, має бактеріальне походження. За той час, який хімік Зелінський Н. Д. прожив в Одесі, він написав і опублікував близько 40 наукових робіт.
Деякі з них були також присвячені проблемі електропровідності в амінокислотах і неводних розчинах. При цьому найголовніші наукові досягнення пов’язані з органічним каталізом і хімією вуглеводнів. Відкриття хіміка Зелінського в цих областях найбільш значущі.
Крекінг нафти
У 1915 році Зелінський, попри те, що відійшов від справ у Московському університеті, продовжував активну наукову роботу. Зокрема, з великим успіхом застосовував окисні каталізатори під час крекінгу нафти. Це призвело до зниження температурного процесу і зростання виходу ароматичних вуглеводнів.
Підсумком цих досліджень став метод отримання бензину з допомогою крекінгу нафти й солярового масла. До таких відкриттів вчений прийшов у 1918-1919 роках. Він запустив цей метод в промислових масштабах, зігравши ключову роль у забезпеченні Радянського союзу бензином.
Поліпшивши реакцію каталітичного ущільнення, він запропонував використовувати активоване вугілля як каталізатора.
Хімічні атаки під час Першої світової війни
22 квітня 1915 року поле бою в Бельгії вкрила жовто-зелена хмара. У повітрі відчувався аромат ананасів та перцю. Саме так вперше в історії військо Кайзера застосувало хімічну зброю. Хлор викликав задушливий кашель, біль у грудях, у легенях збиралась вода, а за кілька днів людина помирала.
Подібну дію мав і фосген, але його впізнавали за запахом гнилої риби. А третій вид газу – він же і найбільш підступний – гірчичний. Той вражав усі вологі частини тіла – очі, спітнілу шкіру, промоклі у траншеях ноги.
Солдати починали блювати, втрачали зір, а тіло вкривалось пухирями. Лише за перші 3 тижні цей газ убив та важко травмував 14 тисяч солдатів. Артилерія назавжди змінила своє обличчя – тепер боялись не лише снаряду, а й речовин, які він вивільняв.
Доки хіміки вигадували усе складніші формули для ураження людського організму, інші намагались придумати захист.
Усе починалося зі звичайних пов’язок, промочених у спеціальних розчинах. Такі маски погано тримались на обличчі, доводилось підтримувати їх рукою, крім того, вони пересихали швидше, аніж розчинявся газ. Незабаром пов’язки замінили на фланелеві мішки зі скельцями для очей та французькі маски-рильце Тамбютю.
Українець винайшов протигаз
Микола Зелінський дослідив унікальні властивості активованого вугілля. Його пориста поверхня була здатна абсорбувати велику кількість шкідливих речовин. До того ж вугілля – дешевий та доступний матеріал.
Разом з інженером Кумантом вони проєктували контейнер із металевими сітками, між якими перекладали шари вугілля. До них прикріплювали оранжеву гумову шапку.
Але такий протигаз мав свої недоліки – гума з часом тріскалась і проривалась, пластини вугілля ламались, перетирались, тож солдати часто вдихали дрібне вугілля.
Але попри це – засіб рятував від усіх наявних на той час видів газу. Зелінський отримував із фронту листи подяки, а його протигази виготовляли й для союзних військ.
Вдосконалення протигаза
Інженери інших країн теж не зволікали та пропонували нові конструкції. Кожна наступна модель ставала не лише надійнішою у хмарі розпиленого газу, а й зручнішою в користуванні. Спеціальні тренінги проходив і медичний персонал. Не забували й про бойових тварин – проєктували протигази для коней та собак.
Уже до кінця Першої світової війни заводи з виробництва протигазів у США мали цілком налагоджені процеси. Винахідник українського походження жодних винагород за своє творіння не отримав, хоча, за іншими даними, і не просив. Мовляв, збагачуватись на війні не хоче.
Особисте життя
Зелінський був одружений тричі. Шлюб з першою дружиною, яку звали Раїсою, тривав 25 років. Вона померла в 1906 році. Вдруге дослідник одружився з піаністкою Євгенією Кузьміною-Караваєвою, проживши разом з нею ще чверть століття. У них народилася дочка Раїса в 1910 році. Вона відома під прізвищем Зелінська-Платэ. Третьою дружиною Зелінського стала Ніна Євгенівна Жуковська-Бог. Вона була художницею, у них народилися два сини – Микола та Андрій. Їх спільний союз тривав ще близько 20 років.
Наприкінці 1952 року стан видатного вченого раптово погіршився, і вже 31 липня 1953-го Микола Дмитрович пішов із життя. Йому було 92 роки. Похований у Москві на Новодівичому цвинтарі. Меньше
