Микола Вороний – непересічна персона та надзвичайно різностороння та багатогранна особистість. Водночас український письменник, актор, театрознавець, режисер, талановитий перекладач, редактор, один з засновників я Національного театру, громадсько-політичний діяч, щирий патріот України.
Вороний — один із представників епохи Розстріляного Відродження, що розвивав українську літературу протягом всього свого життя.
Цікаві факти про молоді роки письменика
1.Кріпацьке походження. Народився майбутній письменник 6 грудня 1871 року на теренах Катеринославської губернії, зараз Дніпропетровщина. Його батько походив з кріпаків, сам був ремісником. Мати ж вела родовід від ректора Києво-Могилянської академії Прокопія Колачинського.
Мати навчила його читати й писати, прикріпила йому любов до народних звичаїв. Писати розпочав доволі швидко, вже у 1893 році друком вийшов перший вірш Вороного – «Не журись, дівчино».
2. Спочатку навчався у Харківському училищі, пізніше в Ростовському реальному училищі, з якого був відрахований за зв’язки з народниками та поширення забороненої літератури, за що три роки був під пильним наглядом поліції. Також був студентом Віденського й Львівського університетів.
3. Микола Вороний в львівському університеті добре товаришував з Іваном Франком. Був знайомий з такими відомими українцями як: Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Микола Лисенко, Павло Тичина та інші.
4. Був одружений з донькою українського письменника Миколи Вербицького чарівною Вірою. У них народився син Марко, який у майбутньому теж став відомим поетом. Через рік подружнього життя – пара розлучилася.
Цікаві факти про творчість Вороного
1. Микола Вороний мав багато псевдонімів: Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик та інші.
2. За життя опанував багато професій: працював бібліотекарем, журналістом, педагогом, кіноредактором, земським статистиком, коректором, та й не тільки…
Входив до редколегії журналу «Житє і слово», працював режисером у театрі «Руська бесіда». З 1897 по 1900 рік — актор трупи М. Кропивницького.
Видав збірки віршів «Ліричні поезії» (1911), «В сяйві мрій» (1913), виступав з театрознавчими статтями.
Восени 1917 року став директором і режисером «Національного театру», який відкрив своєю постановкою «Пригвожденних» Винниченка.
Вороний писав: «Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, — пише він в автобіографії. — Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок».
Переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги «Режисер», «Драматична примадонна», мистецтвознавчу — «Пензлем і пером».
3. Не довго витримав на чужині… Повернувся на Батьківщину в 1926 році.
Працював викладачем на кафедрі художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Переїхав до Києва, працював у ВУФКУ, в Укртеатрокіновидаві, писав статті, кіносценарії, перекладав лібрето.
Перу Вороного належить низка перекладів зі світової поезії, зокрема «Інтернаціоналу», «Марсельєзи», «Варшав’янки», творів Дайте, Словацького, Пушкіна, Гумильова, Верлена, Метерлінка та інші.
4. Одні з найвідоміших робіт автора зачаровують читачів й сьогодні: поема «Євшан-зілля», вірш “Блакитна Панна”, збірки “В сяйві мрій”, “За Україну!” та інші.
Вороний та репресії. Цікаві факти
1. Хоча він був уже людиною похилого віку, його не оминула хвиля репресій. У 1934 році влада назвала Вороного «ворогом народу», хоча поет не вів ніякої політичної, а тим більше антидержавної діяльності.
Йому інкримінувалася «контрреволюційна діяльність». Вороний під час допиту рішуче заперечував висунуті проти нього обвинувачення. З нього взяли підписку про невиїзд. А 31 березня 1934 року Миколу Кіндратовича було засуджено до трирічного заслання у Казахстан.
Не маючи надії на повну свободу, хворий поет прохав визначити місце заслання десь ближче. Несподівано над ним зглянулися й замінили трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же термін — із забороною проживати в Україні, Білорусії, Московській та Ленінградській областях. Отже, Вороний змушений був жити у Воронежі, пізніше у Бежиці.
Обвинувачення були вигадані й неконкретні. Йому винесли вирок «розстріляти», який було виконано 7 червня 1938 року о 24.00.
2. 1989 року М. Вороного, за клопотанням Спілки письменників України, було реабілітовано. Після реабілітації М. Вороного вийшли такі його книги: «Вибрані поезії», «Твори», «Театр і драма».
3.Тривалий час існувала версія, безперечно, певним чином «підживлювана» й запущена НКВД, ніби поет виїхав до Воронежа, де помер 1942 року.
Лише 1990-го доцент Кіровоградського педінституту Леонід Куценко опублікував у «Кіровоградській правді» розсекречені архівні документи тодішнього КДБ УРСР, тож вони, нарешті, дали змогу пролити світло на обставини розправи НКВДистів над 67-річним письменником.
