Любов до музики — в серці кожного українця. Споконвіку батьки змалечку вчили дітей грати на музичних інструментах — народ готував майбутніх митців. А виготовлялося музичне приладдя з посуду, домашнього інвентарю, дерева, глини й навіть кінського волосся.
Своїм корінням українські народні музичні інструменти сягають ще часів Київської Русі, вони змінювалися впродовж століть відповідно до змін у культурі, побуті та звичаях. Так поступово набули національних ознак. Зараз ми маємо чимало забутих музичних інструментів, які нам навряд чи колись вдасться почути.
Трембіта – вимоглива царівна Карпат з Книги рекордів Гіннеса
Кажуть, що трембіта – це той музичний інструмент, який має душу українських гірських схилів. Історія поширення інструменту починається з Гуцульщини. Згодом інструмент отримав шанування на Бойківщині та Буковині.
Унікальність інструменту, перш за все, полягає у його довжині – трембіта, що занесена до Книги рекордів Гіннеса як найдовший у світі музичний інструмент, має довжину цілих 8 метрів! При цьому, «найкоротший» інструмент має довжину 3 метри.
Ще з сивої давнини трембіти є незмінними супутницями всіх без винятку життєвих процесів для мешканців гірських полонин. Трембіти скликали до отари овець і запрошували гостей на свята. А також сповіщали про тяжкі, непоправні втрати. З ними творили справжню гуцульську коляду та організовували зв’язок між мандрівними вівчарями та «цивілізацією» села. Така собі, як хочете, «мобілка» давнього українця. Діапазон звучання трембіти сягає 2,5 октави, а звук здатний розходитися більше, як на 10 км.
Цікаво, що трембіту наділяли й магічними якостями. Ореол таємної сили інструмент отримував ще в процесі створення – вважалося, що виготовляти трембіту слід лише з того дерева, в яке влучила блискавка. Стовбур такого дерева вважався наділеним голосом Творця всього сущого. Хоча, нинішні майстри це твердження заперечують.
Цимбали – відгомін троїстої музики
В Україні цимбали «вкорінилися» у 17 столітті. Це – струнний інструмент, який видає звук після точкових ударів. Його частіше використовували в якості акомпанементу, але були та винятки: наприклад, на Наддніпрянщині цимбалам виділяли роль сольного інструменту. Нині ж Центральна Україна не може похвалитися поширенням виконавства на цимбалах, проте Карпати та Поділля подекуди ще зберегли вікову традицію танцю під звучання цього інструменту. Щоправда, виконання тут дещо змішане з румуно-угорськими мотивами.
Цимбали впродовж довгого періоду часу були одним з основних інструментів «троїстих музик» – своєрідних перших українських ансамблів, які в межах сіл створювали музичний супровід на весіллях, хрестинах та інших народних гуляннях. Вони виконували в основному танцювальні та пісенні мелодії. Ймовірно, тому цимбали й згадують звичайно у спільному контексті з історією української хореографії.
Тулумбас
Тулумбаси, або литаври — казаноподібні барабани, що були відомі в Європі з ХІV століття. В Україні вони стали незамінним інструментом для козаків у культурному й політичному житті січей.
Уявіть поле бою, на якому брязкіт зброї та крики унеможливлюють координацію війська. Тут і допомагає тулумбас, звук якого перекриває шум і задає темп наступу або дає команду повертати назад. Часто козаки здобували тулумбаси як трофеї у війнах, але й самі їх виготовляли — натягували тонку шкіру поверх казанів. Історики вважають, що у найбільші барабани могли бити одразу восьмеро музикантів — довбишів.
Дримба
Інструмент має дуже своєрідну та незвичну форму, схожу на маленьку підкову із металевою пластиною посередині, яка має “язичок”. Цю підковку затискають між зубами, граючи на цій металевій пластині.
Рот слугує резонатором звуку, тому змінюється звучання в залежності від положення язика у роті та ритму дихання. Дримба має другу назву “варган”, а ось у хорватів цей музичний інструмент називається “дромбуле”.
Рубель
Українські селяни часто використовували в якості музичних інструментів підручні побутові предмети. Один з них – рубель, основною функцією якого була зовсім не музика. Рубель – це дошка з рубцями, яку використовували для прання одягу, щось на кшталт першої ручної пральної машинки. Однак потім йому знайшли ще одне застосування, адже рубель видавав досить гарний звук, коли по ньому «рубали» ложкою або качалкою.
Бугай
Із Західної України пішов музичний інструмент з назвою бугай. Зробити цей інструмент у сільській місцевості досить просто, для цього потрібно взяти дерев’яне барильце, обтягнути його з двох боків шкірою, а з одного боку причепити пучок конячого волосся, щоб утворився “хвіст”.
А щоб він видавав звук, потрібно міцно тримати барильце, а за хвіст тягнути мокрою рукою. Звук, схожий на крик бугая. До речі, назва інструменту саме звідти й походить.
Флояра
Якщо вам траплялись фільми про Карпати або гуцулів, ви точно чули звуки флояри — це один із найулюбленіших духових інструментів жителів українських гір.
Здавна її самостійно виготовляли вівчарі з колокічки або дуба й прикрашали різьбою з різноманітними рослинними мотивами відповідно до регіону. Мотиви флояри здавна супроводжують веселі й сумні події гуцулів: вечорниці, весілля, похорони.
Залежно від розмірів, флояри видають різний діапазон звуків.
Найбільші флояри довжиною близько метра називають дідівськими й вони вважаються найвдалішими «до співу», тобто до виконання інструментальних сюїт.
Свищик, окарина
Інструмент з фантастичним звучанням, що імітує спів пташок та голоси диких тварин, — це окарина. У перекладі з італійської окарина означає «гусенятко». Та в Україні її називають зозулькою — настільки точно інструмент відтворює кування зозулі.
Виготовляється з глини або дерева і за формою нагадує яйце. Зазвичай в інструменті 10 ігрових отворів та свистковий пристрій. А от свищики — розмальовані керамічні баранчики, пташки, коники — простіші й мають, окрім свисткового, лише один-два пальцеві отвори.
Колись ці народні іграшки, якими так люблять бавитися дітлахи, мали захисне значення. В народі вірили, що свистіння відганяє від малечі злих духів.
Гудок
Споконвіку в Україні був поширений народний інструмент з назвою гудок або смик. На фресках Софійського собору збереглося зображення скомороха (музиканта), що грає на плоскому грушеподібному інструменті зі струнами та коротким грифом. Гудок мав три струни, а грали на ньому дугоподібним смичком.
Під час гри інструмент притискали до грудей або ставили вертикально на коліна. Звук гудка можна було почути у бродячих музикантів та придворних скоморохів. Однак були й ансамблі гудошників, що використовували гудки різних розмірів. Вони так і називалися: гудочок, гудок, гудило, гудище.
У середині XVII ст. один з найстаровинніших струнних смичкових інструментів східних слов’ян зазнав великої трагедії. За указом патріарха Никона, гудок та інші «бісівські інструменти», що створювались руками талановитих майстрів, відбирали у людей і спалювали. Згодом інший смичковий інструмент, скрипка, остаточно витіснила гудок із вжитку.
Дуда
Напевно, ви знаєте про такий шотландський народний інструмент, як волинка. А от у карпатських регіонах аналог цього інструменту називається дуда, або коза. Він зʼявився на 200 років раніше, ніж на Британських островах.
Виготовляють дуду за складною технологією, що потребує високого рівня майстерності, прикрашають деревʼяною головою кози, яка є неодмінним атрибутом народного свята Маланки на заході України. Дослідники вважають, що дуда чудом збереглась до наших часів, адже її виготовлення дуже кропітке й вимагає неабиякої відданості — всю зиму майстри зазвичай присвячували створенню музичних інструментів.
Бубон
Решето або бубон – він був популярний у різних народів світу. Найчастіше має форму кола, а зроблений із дерев’яного обідця, який обтягнутий з обох боків шкірою. Згодом, на обідці з’явились металеві тарілочки або дзвіночки.
У давні часи його використовували як військовий музичний інструмент, аби він залякував ворога, а воїнам додавав завзяття.
Грати на ньому дуже просто, потрібно бити по обідку або шкіряній частині, головне дотримуватись ритму.
Батіг
Ще один своєрідний музичний інструмент – це батіг. Його використовують у побуті, щоб підганяти тварин, але якщо ним сильно замахнутись, то у повітрі є звук “свист”, якому українці знайшли своє місце в музиці.
Домра
Щипковий музичний інструмент, який має 4 або 3 струни називається домра. Вона з’явилась на території України ще в часи Київської Русі. Має круглу форму дерев’яної основи.
Щоб грати на цьому інструменті, потрібно “пощипувати” струни, щоб вони видавали звуки.
Деркач
Деркач ще називають «вертушкою» або «тріскачкою». Він складається з дерев’яної коробочки, коліщатка і ручки, яку потрібно крутити. Видає пронизливе тріщання. У використанні дуже простий.
Підкова
Підкова також знайшла для себе місце в народному ансамблі. Її часто використовували замість музичного інструмента, відомого нам як «трикутник». Іноді в народних інструментальних ансамблях застосовують підвішену на жильній струні звичайну сталеву підкову. Б’ючи по ній металевим прутиком, добувають високий і дзвінкий звук, який надає звучанню ансамблю специфічного народного колориту.
Калатало
Мабуть, з усіх перерахованих вище на калаталі навчитися грати найпростіше. Точніше, на ньому взагалі не потрібно вміти грати. Калатало складається з дерев’яної пластини з ручкою і декількох рухомих елементів, які видають шум під час різкого руху. Цей нескладний пристрій використовували, щоб замінити будь-які інші ударні інструменти.
Басоля
Басоля — це струнно-смичковий інструмент з давньою історією. Походить вона від гудища, трьох струнного інструменту часів Київської Русі, на якому грали скоморохи під час народних забав. Сучасна басоля схожа на віолончель, має чотири струни, а грають на ній за допомогою смичка, тримаючи інструмент під нахилом або на колінах, як гітару. Зараз почути басолю можна здебільшого в народних ансамблях троїстих музик.
Жалійка
Ще один традиційний інструмент наших предків — деревʼяна дудка з широким отвором на кінці — розтрубом. Звучить саме так, як і називається — жалібно, різко й голосно, чимось нагадуючи дуду-козу.
Грали на жалійці найчастіше пастухи, прикликаючи худобу, але є припущення, що її могли використовувати й на похоронах через протяжне плачуще звучання. До ХІХ століття про неї майже забули, та з початку 1900-х жалійка зайняла одну з основних ролей у народних оркестрах і ансамблях.
Козобас
Хоча козобас створили відносно недавно — у 60-х роках XX сторіччя, — його історія набагато старша. Як кажуть жителі Івано-Франківщини, раніше у них був такий звичай: коли на якийсь день весілля музики припиняли грати та йшли додому, то гості свята збирали імпровізований музичний інструмент із відра, коромисла та натягнутого дроту, граючи на ньому палицею як смичком. Звук, що при цьому утворювався, нагадував голос кози.
Згодом на основі такого «інструменту» і вирішили створити більш професійну його версію, назвавши її козобас — тепер це невеликий круглий барабан із грифом, трьома струнами, деревʼяною головою кози та мідною тарілочкою. Музиканти грають на козобасі коротким смичком або щипають струни пальцями, іноді бʼючи по тарілочці.
Торбан
Панська бандура — саме так колись називали торбан у народі. І не дарма: інструмент був дорогим, вимагав дбайливого ставлення та віртуозної гри виконавця.
Кажуть, на ньому любили грати українські гетьмани Іван Мазепа та Петро Дорошенко. Торбан вважали окрасою концертних вечорів, однак наприкінці XIXст. інструмент зникає. Складна конструкція, висока вартість та значні габарити робили його незручним для використання і малодоступним простому люду.
Джоломига
Незвичний різновид сопілки — джоломига, або дводенцівка — дає можливість одному музиканту звучати за двох. Походить цей інструмент із Закарпаття, де його роблять з одного бруска дерева, просвердлюючи два паралельні канали й утворюючи дві денцівки-сопілки в одній. При цьому одна частина джоломиги звучить як стала басова партія, а друга створює мелодію, змінюючи тон.
Українці – народ творчий, тож з давніх часів у кожному куточку України існувало безліч музичних інструментів, від найскладніших, котрі потребували щоденної практики, так і до самих простих, на яких грали просто для розваги на святах.
