Марія Заньковецька – цікаві факти про безсмертну зірку українського театру

Марія Заньковецька – окраса національної сцени, зірка у театральному просторі на зламі XIX-XX ст. Вона увійшла в історію театру як видатна українська трагедійна актриса, що у створюваних сценічних образах уособлювала символ української жінки.

Дитинство Марії

Марія була вже п’ятою дитиною у родині збіднілого дворянина Костянтина Адасовського і міщанки Марії. Народилася майбутня актриса 4 серпня 1854 року у мальовничому селі Заньки, що на Чернігівщині. 

Батько, який мав оксамитовий баритон і грав на скрипці та фортепіано, з самого малечку прищепив доні любов до музики. Разом вони грали сімейні концерти для гостей.

Любов до театру

Коли Марійці виповнилося десять, її віддали до пансіону в Чернігові. Вчилася дівчинка дуже завзято, була допитливою, але найбільше її приваблював театр. Найулюбленішим заняттям була гра в аматорських спектаклях, її першою роллю стала дівчинка-сирітка із казки “Донька Кощія”, яку їй віддав Леонід Глібов – тогочасний очільник драматичного гуртка при пансіоні.

Батьки, хоча і бачили яскравий театральний талант дівчинки, навіть чути не хотіли про сцену. Марія ж продовжувала грати в аматорських спектаклях.

Одруження Марії

Під час одного із таких виступів молодому офіцеру Алєксєю Хлистову сподобалася юна акторка. Він наобіцяв дівчині підтримку у театральній кар’єрі та домігся її руки. У 17 років дівчина вирушила з чоловіком до Бессарабії – до місця служби воєнного.

Ця подорож стала доленосною, адже там Марія Заньковецька познайомилася з офіцером Миколою Тобілевичем, який пізніше під сценічним ім’ям Садовський стане одним з кращих акторів української сцени.

Її чоловік, який перед весіллям обіцяв Марійці підтримку у театральній кар’єрі, заявив, що єдина роль, яку має виконувати жінка – бути слухняною дружиною та матір’ю.

Домашні спектаклі та нещасливе сімейне життя

Єдине, що могла дозволити собі Марія – домашні спектаклі. Після одного із таких виступів вона запросила на гостини чимало акторів-любителів і, між іншим, сказала, що чоловік проти сцени. Гості, які захоплювалися яскравим даром Марії, стали впрошувати чоловіка відпустити дружину на навчання, і що театр – це її покликання.

Щоб уникнути скандалу, Хлистов дав згоду, але за однієї умови: дружина мала грати на українській сцені, і аж ніяк не на російській. Річ у тім, що тоді українська сцена була під забороною, тож він нічого не втрачав. Та не так сталося, як йому гадалося, бо у 1881 році царський уряд дозволив ставити п’єси українською мовою.

Театральна кар’єра

Марко Кропивницький заснував у Єлисаветграді (нині Кропивницький) театр і запросив до нього Марію.

З 27 жовтня 1882 року розпочався “офіційний” творчий шлях видатної акторки. Вона обрала собі псевдонім і стала Марією Заньковецькою (на честь села, де народилася).

Роль Наталки із “Наталки-Полтавки” Котляревського стала дебютною, але акторка настільки вжилася в образ, що її гра була неперевершеною. Разом із трупою Кропивницького гастролювала до Полтави, Києва, Чернігова, Харкова, Одеси, Житомира, а також до Москви та Петербурга.

Пропозиція імператора

Гастролі принесли Марії світову славу. Кожен її виступ мав шалений успіх. На одному зі спектаклів був присутній імператор Олександр III.

Біограф Заньковецької, Наталя Богомолець-Лазурська згадувала той випадок:

“Вистава мала величезний успіх, артисти були запрошені в царську ложу. Але сама форма запрошення, мала в собі характер заборони і попередження. Як себе поводити, що можна і чого ні. За цими вказівками артисти повинні лише відповідати на запитання і не більше. До того ж, вимога негайно з’явитися перед “царські очі” так неприємно вплинула на Марію Костянтинівну, що вона в глибині душі вирішила не відповідати на жодне із питань. За неї це робив Садовський. Пізніше, описуючи у своїх спогадах цю сцену, він приписав мовчання Марії її надмірному збентеженню. А в дійсності вона просто відчула себе приниженою і обурилася від такої царської “ласки”.

Пізніше акторці передали, що сам імператор пропонує їй стати частиною імператорського театру із платнею у чотири тисячі рублів. У ті часи це були величезні гроші, та єдиною відповіддю, якою вона “нагородила” царя стало горде мовчання.

Після мовчазної відмови щодо імператорського театру, їй ще не раз пропонуватимуть грати на петербурзьких підмостках. Одного разу, в присутності великої кількості людей, критик і журналіст Олексій Суворін знову звернувся із запрошенням до театру, на що отримав вичерпну відповідь: “Наша Україна занадто бідна, щоб її можна було покинути. Я дуже люблю її, мою Україну, її театр, щоб прийняти вашу пропозицію”.

Розлучення та нове кохання

У 1887 році церковний шлюб з Олексієм Хлистовим був розірваний. При розлученні, вона взяла всю вину на себе і цим самим прирекла себе на безшлюбність, адже за тодішніми законами винний у розлученні не мав права на повторне одруження. Але виходу і сил жити з нелюбом не було. У серці давно оселилося палке кохання до відомого актора Миколи Садовського, з яким вона грала на сцені.

Після гастролей закохані Марія і Микола купили невеличкий хутір поблизу Києва, у якому промайнули найкращі роки життя.

Талант Заньковецької

Сучасники високо цінували талант Заньковецької, ставлячи її на рівень світових театральних зірок – італійки Елеонори Дузе і француженки Сари Бернар.

Шанувальниками її гри були режисери Костянтин Станіславський і Володимир Немирович-Данченко. Серед письменників поціновувачами її таланту були Панас Мирний, Іван Нечуй-Левицький, Павло Тичина, Максим Рильський, Лев Толстой, Антон Чехов.

Заньковецьку любили всі – за її гру, талант, голос, нею захоплювалися.

Репертуар акторки налічував понад 30 ролей, а ще вона знімалася у кіно: втілила на екрані незмінну “Наталку-Полтавку” у 1910 році та роль матері у стрічці “Остап Бандура” 1923-го.

Свою майстерність гри вона довела до найвищого рівня. З перших хвилин виступу захоплювала увагу глядача і не відпускала до останнього слова на сцені, змушуючи переживати всі перипетії героїні разом із нею.

Свої костюми створювала на папері сама, а вже з ескізів їй шили вбрання. В її образах Заньковецької не було нічого штучного – наприклад, для ролі циганки Ази, Марія Заньковецька сама виміняла у ромів браслети, сережки й срібні дукачі.

Зради Миколи

Микола, на зло Марії, узяв шлюб з Євгенією Базилевською, яка народила йому синів Миколу та Юрка. А згодом поїхав на Галичину створювати свій театр.

Зрештою Марія Заньковецька залишила створену Садовським трупу через сімейні негаразди. Причина банальна – зради Миколи.

Заньковецька, як пристрасна і чутлива натура, тяжко переживала зв’язки коханого з іншими. Тому були й гучні скандали, і навіть спроби вкоротити собі життя. Микола клявся, стоячи на колінах, що то все наклепи, але тут же розвертався і йшов тішитись в обійми іншої. Зрештою Марія не витримала та покинула Миколу.

Після розриву вона залишилася самотньою, а українська сцена втратила потужний творчий тандем, у якому стільки років пропрацювали актори. Шість років Марія гастролювала з різними театрами, але у жоден із них вона не входила.

Микола, на зло Марії, узяв шлюб з Євгенією Базилевською, яка народила йому синів Миколу та Юрка. А згодом поїхав на Галичину створювати свій театр.

Але навіть це не змогло навічно розлучити Садовського з Заньковецькою. Він виблагав у Марії пробачення та ще й привіз свого малого сина Юрка. Жінка прийняла дитину, полюбила та називала синочком, а він її – мамою. Своїх дітей у неї не було. Ще в молодості її перший чоловік Хлистов через ревнощі штовхнув вагітну Марію, і та впавши, втратила дитину. Той випадок зробив її безплідною.

Та Садовський зрештою знову проміняв Марію на нову молоденьку дівчину – акторку Валентину Чаус.

Хвороба Заньковецької

Після Лютневої революції 1917-го гастролювали по Україні, даючи вистави за найнижчими цінами, щоб на них могли потрапити всі охочі.

Але смерть матері змусила перервати виступи, до того ж на похоронах акторка сама застудилася. Запалення легенів надовго вклало у ліжко, а одужання все не йшло.

Остаточно оговтатися від хвороби так і не вдалося. А через ослаблений імунітет став розвиватися туберкульоз.

У 1922 році Марія Заньковецька грала востаннє. Хвороба прогресувала та змусила кинути улюблену справу. Тому її квартира стала творчим клубом, куди приходили друзі, колеги та просто знайомі.

Тут пройшли останні 16 років життя актриси. У цей час Садовський часто приходив під двері акторки та сидячи впрошував: “Маню, впусти!”. Та всі пробачення були вичерпані, і Марія Заньковецька, як колись царю у Петербурзі, відмовила Миколі мовчанням.

Смерть акторки

В останні роки Марія Костянтинівна майже не вставала з ліжка. Знала, що смерть вже скоро прийде до неї, проте ставилася до цього спокійно. Не стало видатної акторки 4 жовтня 1934 року. Поховали її біля могили Садовського, який помер 7 січня 1933-го на Байковому кладовищі.

Цікаві факти:

– Марія Заньковецька могла стати оперною співачкою. У Фінляндії, куди у 1881 році перевели Хлистова, вона брала уроки у відомого професора Гржималі, той пророкував їй блискучу кар’єру. Однак дифтерит, яким перехворіла Марія, змінив тембр, і про це довелося забути.

– Марко Кропивницький був настільки зворушений грою Заньковецької, що після однієї з репетицій заплакав, зняв бірюзовий перстень і вдягнув їй на палець зі словами: «Заручаю тебе, Марусю, зі сценою, тепер мені є для кого писати драми».

– Публіка обожнювала Заньковецьку. Після однієї з вистав захоплені глядачі випрягли з коляски коней і самі довезли актрису до вокзалу.

– Композитор Петро Чайковський в Одесі виніс їй на сцену лавровий вінок із написом «Безсмертній від смертного».

– Під час гастролей у Санкт-Петербурзі наприкінці 1886 року виступ «української трупи» став театральною подією року. Лише «Наймичку» упродовж одного сезону ставили 22 рази.

– На вистави за участю Марії Заньковецької медики Микола Скліфосовський та Олександр Богомолець водили студентів як на «психологічний практикум».

– Український фотохудожник Альфред Федецький запросив її у 1895 році позувати для ілюстрації різних душевних станів для книги Дарвіна «Виявлення емоцій у людей і тварин».

-В музеї Заньковецької є портрет актриси в образі Христа.

– Коли Гнат Юра у 1912 році не міг знайти кошти для організації гастролей Гуцульського народного театру, Марія Заньковецька позичила йому усі свої коштовності, щоб віддати їх під заставу і отримати кредит.

– 12 січня 1923 року з нагоди сорокаріччя сценічної діяльності, Марії Заньковецькій було присвоєно звання «Народної артистки УСРР». Вона стала першою акторкою, яка отримала це звання. Тоді ж театр «Троїцький Народний Будинок» у місті Києві було перейменовано у театр імені  Марії Заньковецької.

– Ім’ям Заньковецької у 1923 році названий театр у Львові.

– У Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Кропивницькому, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові на її честь названо вулиці.

– У Києві, Ніжині й селі Заньки встановлено пам’ятники Марії Костянтинівни.

– 2004 року НБУ випустив пам’ятну монету, присвячену 150-річчю від дня народження видатної української актриси.