Українська художниця Марія Башкирцева, яка жила у Франції, творила під впливом творчості Жуля Бастьєна-Лепажа та померла молодою від туберкульозу. Відома як майстер жанрового живопису. Твори Марії Костянтинівни зберігаються в музеях Франції, Голландії, США, України; у Ніцці в музеї Шере існує зал Башкирцевої. Також відома Марія Башкирцева як автор “Щоденника”, який вела з 1873-о року і до смерті. На сторінках розкрито глибину розмови з собою, людиною, яка бажає не втратити жодної хвилини життя. Написано дуже відверто та щиро.
Життя Башкирцевої розвивало надзвичайно скорим темпом її мистецьку особистість, зростало від успіху до успіху. Творчість художниці – це аристократичний жест, сяюча молодість в барвах розквітлих, феєрично ясних, з подихом розкішного саду. Природа, з якої черпала мисткиня свої творчі сили та колористичні враження, давала їй змогу висловити свою думку з найбільшим смаком та глибоким проявом чуття в кожній хвилині.
“Якщо я не помру молодою, я сподіваюся залишитися в пам’яті людей як велика художниця, але якщо помру у розквіті, я хотіла би видати свій щоденник, який не може не бути цікавим”, – так написала мисткиня менш як за пів року до своєї кончини.
Марія народилася 23 листопада 1858 року в селі Гайворонці, що на Полтавщині, в родині заможних землевласників. Коли Муся (так називали дівчинку рідні) була ще маленькою, батьки посварилися й вирішили розлучитися, ба більше, мати навіть виграла справу та домоглася заборони бачитися чоловікові з дітьми. Забравши чотирирічну Марію і дворічного Павла, повернулася до батькового дому в село Черняківка Полтавської губернії.
Мусю в родині обожнювали, виконували будь-які забаганки. Дві гувернантки вчили малу мовам, гри на фортепіано та малюванню. Коли їй виповнилося 12, батьки трохи примирилися й дійшли згоди – Башкирцев сина забрав до себе, а Марія, залишившись із матір’ю, виїхала до Европи.
Спочатку відвідали Відень, після – Баден-Баден, а далі – в Ніццу. Дівчинка займалася музикою, малюванням. Сама собі склала програму навчання та займалася по дев’ять годин щодня. За п’ять місяців освоїла трирічний курс гімназії. У той період вона почала вести щоденник. Ці записи згодом були перекладені кількома мовами й надруковані. Свого часу цими записами зачитувалася Марина Цвєтаєва й присвятила їй свою першу збірку віршів. Прем’єр-міністр Англії Вільям Гладстон в одній зі своїх публікацій у 1890 році назвав “Щоденник” Башкирцевої однією з найвидатніших книг XIX століття.
У 1873 році мати з донькою прибули в Париж, потім мешкали в Бельгійському містечку. Саме тут проявилися перші ознаки сухот, дівчина часто втрачала свідомість. Попри хворобу, вона продовжувала жити в шаленому ритмі світських прийомів, зустрічей. У той період Марія мріяла стати співачкою, годинами займалася музикою, але туберкульоз давався в знаки. Зрештою вона втратила голос.
Відвідавши Італію, Башкирцева захопилася живописом, її зачаровували полотна Тіціана, Рубенса, Ван Дейка. У своєму “Щоденнику” писала, що могла днями милуватися картинами в галереях. Марія почала брати уроки живопису, і вже на одному з перших за півтори години написала натурний портрет: “Я задоволена собою, і якщо кажу це, значить, я заслужила. Я прискіплива, і мені важко задовольнитися чимось, особливо собою”.
У Римі Марія закохалася в племінника кардинала Антонеллі – П’єтро, а сама Башкирцева запала в серце графу Вінченцо Брускетті. Ці душевні переживання Марія детально описує в щоденнику, але заміж вона так і не вийшла.
У 1876 році дівчина відвідала Батьківщину, гостювала в полтавських маєтках, побачилася з татом. Вона намагалася примирити батьків, але нічого з цього не вийшло. З розбитим серцем повернулася до Франції.
У Парижі Марія вирішила стати художницею: “Це рішення не швидкоплинне, як багато інших, але остаточне”. Опановувала тонкощі мистецтва в майстерні Жуліана (приватний навчальний заклад, в якому народилося чимало видатних митців). За два місяці навчання вона вже пише з натури, а за пів року наздогнала найкращу ученицю школи Луїзу-Катрін Бреслау. Художники високо оцінюють роботи мисткині, що викликає неабияку заздрість інших.
У січні 1879 року Башкирцева отримала медаль на конкурсі, який проводили в майстерні. Що це значило для самої художниці, можна прочитати в її записах:
“Якщо живопис не принесе мені скорої слави, я вб’ю себе, і все тут. Це вирішено вже кілька місяців”.
У 1880 році робота Марії “Молода жінка читає” була представлена в паризькому Салоні. Це був справжній тріумф і неабияке досягнення для художниці. Річ у тім, що про виставки в Салоні писали в пресі, і навіть просто згадка про дебютантку – це величезний крок до визнання. Адже роботи, які не були представлені в Салоні майже не купувалися.
Водночас здоров’я Марії погіршується, болі, втрата слуху. Лікування майже не приносить полегшення. Башкирцева намагалася кожен день прожити з користю. Приєднавшись до руху суфражисток (правозахисний рух за здобуття жінками виборчого права, а також проти дискримінації жінок у правовому полі, політичному й економічному житті), вона під псевдонімом Поліни Ореллі опублікувала статтю в журналі про жінок-художниць, які не мають можливості навчатися та виставляти свої роботи нарівні з чоловіками, і про подвійні стандарти моралі тодішнього суспільства.
У 1882 році доля звела Башкирцеву зі знаменитим художником Жюлем Бастьєн-Лепажем. Він відвідав майстерню Марії, а її роботи викликали захоплення. Натхненна схвальними відгуками, Башкирцева задумує написати картину на євангельську тему – Марія і Марія Магдалина сидять у печери, де Йосип Ариматейський поховав Христа.
У 1883 році Марія Башкирцева представила Салону три картини, а журі вкотре високо оцінили талант українки. Про неї почали писати за кордоном, про неї почули й на Батьківщині. Для Башкирцевої це було найкращим визнанням. Вона стала знаменитою.
Ще так багато хотіла Марія сказати всьому світу, але хвороба забрала її життя. 31 жовтня 1884 року вона відійшла у засвіти. На могилі Башкирцевої звели капличку, всередині якої розмістили незакінчену роботу “Святі дружини”, а також поставили її мольберт і палітру. Ґі де Мопассан, дізнавшись про смерть Башкирцевої, вигукнув:
“Це була єдина Троянда в моєму житті, чий шлях я усипав квітами, якби знав, що він буде такий яскравий і так короткий!”
За рік по смерті художниці в Парижі відбулася велика персональна виставка Башкирцевої. Більшість її робіт згодом були перевезені матір’ю в родовий маєток Гайворонці. Проте в буремний 1917-й велика частина її зібрання загинула під час пожежі, ще частина не пережила бомбардувань Другої світової.
Нині картини Марії зберігаються в музеях України, Франції, Нідерландів, США. У її рідному селі Черняківка створили музей Башкирцевої та назвали галявину Маріїною долиною. Там щороку проводять масові гуляння з виставками художніх творів. В музеї образотворчих мистецтв у Ніцці є зал Башкирцевої.
