«Козацька мати» Оксана Мешко. Легендарна українська дисидентка, одна з організаторів Української Гельсінської Групи. Вела відважну боротьбу за політв’язнів.
Цю українку так боялися совєти, що ув’язнили у віці 76 років! Її називали зубним болем КДБістів та єдиною надією політв’язнів СРСР. Її намагалися довести до смерті, але вона дожила до 85 років і навіть встигла взяти участь у Революції на граніті!
Совєти руйнували її життя з молодості: вбили брата і батька, а згодом відправили в заслання чоловіка та сина. Вперше Оксана почала виборювати право на свободу людей, коли кинули за ґрати її чоловіка, потім – її сестру, мати загиблого повстанця. А далі спецслужби звернули увагу і на неї. Роки катувань, шпигунства, заслань та болісних втрат – життя Оксани Мешко було сповнене трагедій, однак вона продовжувала боротися за себе та інших. Разом із Миколою Руденком створила правозахисну організацію – «Українську Гельсінську Групу». За це совєти перерили їй весь город в пошуках компромату, розташували у сусідньому будинку пункт спостереження та зрештою у віці 76 років відправили у заслання. Попри сподівання радянської влади, вона пережила і це, вийшла на волю, та в останні роки свого життя виступила в Парламенті Австралії, викривши правду про жахливий стан прав людей в СРСР!
Козацька родина Оксани Мешко
Оксана Мешко народилася 30 січня 1905 року в селі Старі Санжари на Полтавщині. Її батьки – селяни – вихідці з козаків, які змогли уникнути покріпачення. У багатодітній родині панував козацький дух.
Дитинство Оксани припало на роки Першої світової війни, Української революції 1917-1920 років і встановлення більшовицького режиму в Україні. Батько – садівник Яков Мешко у 1920 році разом з іншими заручниками був розстріляний «червоними» за невиконання волостю продподатку на Холодній горі в Харкові.
Раніше загинув її 17-літній брат Євген, активіст «Просвіти», боєць повстанського загону. Хату конфіскували. Сестра Віра, брат Іван і мати Оксани розбрелися по світу.
Оксана ж була допитлива й уперта від народження. Їй вдалося у 1927 році вступити на хімічний факультет Інституту народної освіти в Дніпропетровську і навіть зуміти його закінчити, попри декілька виключень за «соцпоходження».
«Козацьку мати» Оксану Мешко звинуватили у підготовці замаху на Хрущова
У 1930 році Оксана вийшла заміж за інститутського викладача Федора Сергієнка, колишнього члена Української комуністичної партії, якого двічі заарештовували.
Майже рік вона зверталася до різних установ. Дійшла навіть до генерального прокурора УРСР, після чого справу повернули на дорозслідування, і через 9 місяців Федора Сергієнка випустили з-за ґрат. Але після цього чоловік не міг влаштуватись у Дніпропетровську на роботу, а тому виїхав на Урал. Туди пізніше з дітьми перебирається й Оксана. Під час бомбардування гине старший син подружжя – одинадцятирічний Євген і в травні 1944-го родина повертається в Україну.
Коли родина Мешко-Сергієнко осідає у Києві, то у 1946 році з Волині туди приїжджає сестра Оксани Віра Худенко. Син Віри – Василь служив у Радянській армії, потрапив у німецький полон, утік і загинув у рядах Української повстанської армії. Сусіди донесли на Віру в НКВС, й коли сестру арештували, Оксана добивалася її звільнення. Це закінчилося тим, що обом сестрам висувають звинувачення у «намірі вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова».
Допитували і вдень, і вночі. Пізніше Оксана Мешко опише ці події у своїй книзі спогадів «Між смертю і життям».
У сталінських концтаборах – «між життям і смертю»
Через 7 місяців кожну з сестер заочно засудили до 10 років виправно-трудових таборів. Мешко працювала в «сільгосп зоні» на Ухті, била камінь під Іркутськом, була будівельником.
У 1954 році «козацьку мати» Оксану Мешко комісували як хвору, випустили на заслання і через 2 роки вона змогла отримати паспорт і повернутися в Україну – до сина Олеся, який жив у Києві у крихітному помешканні.
У липні 1956 року полковник юстиції Захарченко, вручаючи Мешко реабілітаційне посвідчення, з ноткою щирості сказав: «Родина просит извинения. Желаю вам счастья и будьте здоровы».
«Щастя» від КДБ полягало у тому, що у 1972 році ув’язнили сина Оксани Мешко – Олеся і вона почала виступати на його захист.
«Оце я вам буду друга» – «козацька мати» Оксана Мешкопро заснування УГГ
Коли Микола Руденко поділився з Мешко ідеєю про створення Української Гельсінської групи, вона беззастережно сказала: «Оце я вам буду друга».
За перші два роки діяльності УГГ у Мешко було 9 обшуків. У будинку навпроти влаштували спостережний пункт з апаратурою нічного бачення, а город біля будинку «специ» перекопували декілька разів, вишукуючи «крамолу». Щоб довести 75-річну жінку до інфаркту, на неї вчинили збройний напад.
За безстрашність, затятість та сміливість Оксану Мешко стали називати «козацькою матір’ю».
Радянську владу не зупинив поважний вік пані Оксани і 1980 року її ув’язнюють по примусовій фальсифікованій експертизі у психлікарню. Суд відбувся 5-6 січня 1981 року, нікому з рідних не повідомили, і 76-річну Оксану Мешко засудили на 6 місяців табору суворого режиму і 5 років заслання.
«Я ще Брежнєва переживу!», – казала Оксана Мешко своїм переслідувачам. Так і сталося..
На місце заслання у поселення Аян Хабаровського краю на березі Охотського моря Оксану Мешко везли етапом через усю «імперію зла» 108 діб. В Аяні тоді досиджував останні три місяці заслання її син Олександр Сергієнко. Оксана Яківна ж перенесла етап, вижила, попри недуги, у занесеній снігом халупці й 1985 року її привезли до Києва.
Думали: «баба Оксана не повернеться»
КДБ вже не знав, що робити з дисиденткою Мешко і було ухвалено рішення відпустити дисидентку за кордон – на лікування. У лютому 1988 року на запрошення української діаспори Оксана виїхала до Австралії на операцію і виступила в парламенті Австралії з інформацією про становище в Україні.
Радянська влада сподівалася, що Мешко не повернеться, але Оксана Яківна взяла участь у роботі Світового конгресу вільних українців у США – і повернулася.
Незабаром Оксана Мешко увійшла до координаційної ради, створеної на основі УГГ у 1988 році – Української Гельсінської Спілки (УГС). У квітні 1990 року Мешко відкривала з’їзд УГС, де спілка трансформувалася в Українську республіканську партію і проголосила метою – поступ до незалежності України. У червні того ж року Оксана Мешко зініціювала поновлення діяльності правозахисного руху під назвою Український комітет «Гельсінкі-90», а також восени брала участь у студентському голодуванні.
До проголошення незалежності України Оксана Мешко не дожила трохи більше ніж пів року. На її спільній з матір’ю могилі – козацькі хрести.
