Іван Багряний — “агент Степана Бандери”, номінант на Нобелівську премію, втікач з концтабору – та останній герой розстріляного відродження.
Початок життя
2 жовтня 1906 року біля Охтирки Сумської області народився один з найвидатніших українських письменників-емігрантів Іван Багряний (справжнє ім’я Логов’ягін), який на власному досвіді дізнався, що таке репресивна російська машина.
Протестні настрої визрівали в Івана Багряного ще з підліткового віку. 1920 року на його очах більшовики закатували дядька, солдата УНР, і дядькового батька, пасічника-інваліда; ще один дядько згинув на Соловках.
19-річним, з початком літературної діяльності, Іван вийшов з комсомолу, і кожна наступна віха біографії дедалі більше віддаляла його від радянського ладу, аж поки між ними не пролягла нездоланна прірва.
Навчання та перші творчі кроки
Багряний вчився в Краснопільській художньо-керамічній професійній школі за фахом “малярство та гончарна справа”, у 1925-му працював у Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті “Червоний кордон”, а в 1926-му вступив до Київського художнього інституту. До захисту диплома його не допустили через “політичну неблагонадійність”. З 1924 року був учасником літературного об’єднання “Плуг”.
Він багато подорожує Україною: відвідує Донбас, Крим, Кубань. Набирається вражень, пише поему “Аве Марія” і вступає до літературного об’єднання МАРС разом за Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником та Тодосем Осьмачкою. Непогана компанія.
7 років разом зі своїми геніальними друзями Іван Багряний робить те, що має робити кожен українець, що себе поважає, а саме — дратує комуністичну владу своїм існуванням.
У 1929 році збірка віршів Багряного “До меж заказаних” піддалася цензурі, а поему “Ave Maria” вилучили з продажу одразу після виходу. Схожа доля спіткала історичний роман у віршах “Скелька” (1930) про селянське повстання проти російської православної церкви в Україні: більшовицькі критики навперебій писали про “куркульську ідеологію”, а самого поета затаврували як “контрреволюційного, антирадянського, націоналістичного”.
Іван Багряний та “чекісти”
1932 року Івана Багряного заарештовують за звинуваченням у “контрреволюційній агітації” і на допиті пропонують вибрати, або “долю Чупринки (розстріл), або долю Тичини (співпрацю з владою)”. “Невідомо ще, яка доля чекає на Тичину!”, – відповів Іван Багряний
Взагалі, поводився він на допиті досить зухвало і незалежно. Слідчий не знав української мови, Багряний вимагав, щоб йому дали україномовного. Чекісти видали “Это вам не петлюровская организация”, втім поступилися.
Прокурор запитував: “Чтобы вы сделали на нашем месте с таким преступником, как вы?”
“Я б розстріляв, коли ви дасте мені кілька років, то зробите з мене контрреволюціонера. Тож або випустіть, або розстріляйте”, – відповів Багряний.
Судді жарт оцінили та замість смертного вироку відправили Багряного у трирічне заслання на Далекий схід. Як на реалії більшовицької держави, несподівано скромний вирок.
Втеча з табору та тортури від НКВС
Читали “Тигролови”? Якщо ні, то зараз буде спойлер…
Багряний втік та переховувався кілька років, допоки його не спіймали чекісти. Спогади про цей час перетворилися у роман “Тигролови”. Подібно до героя свого роману “Тигролови”, Багряний пережив у тих краях пригоди, включно зі спробою втечі, а також зустрів там свою першу дружину, з якою повернувся до України.
Його знову заарештували у 1938 року – за нібито участь у “націоналістичній контрреволюційній організації”. Чи пощастить йому в НКВД вдруге?
Саме тоді бадьоро працювали конвеєри Великого терору, невпинно штампувалися розстрільні вироки. Лише у Радянській Україні за приблизно 15 місяців – понад 100 тисяч вироків.
Підмогильного розстріляли, Плужника замучили у таборах, а самого Багряного цілий рік катували у підвалах Харківської в’язниці НКВС. Не зважаючи на тортури жодних папірців він не підписав. Письменник пробув під слідством аж до 1940 року.
Саме тоді Кремль вирішив зменшити масштаби репресій — і ліквідувати народного комісара внутрішніх справ Миколу Єжова, який координував терор. Новий народний комісар, Лаврентій Берія, послабив тиск.
Тому Багряного з відбитими легенями та нирками було звільнено. Вирвався…
Іван Багряний та Друга Світова війна
1941 року Україну захопили гітлерівські війська. Настала нова епоха виживання в умовах звірств нацистів і злиднів окупації.
“Війна і прихід німців застали мене тяжкохворим у місцевій лікарні”, — писав згодом Багряний про початок нового етапу в його житті. Охтирку окупували німецькі війська 14 жовтня 1941 року. Тоді ж, у жовтні, на Слобожанщину почали прибувати перші похідні групи ОУН.
Іван Багряний вступає до лав ОУН. Він підробляє документи підлітків, щоб завадити їх висилці до Третього Рейху, працює у підпіллі, а також очолює відділ пропаганди УПА, малює карикатури, пише вірші, пісні, як антифашистського, так і антирадянського змісту.
У лютому 1943-го до Охтирки ввійшла Червона армія. Як згадувала перша дружина письменника, його мобілізували, але ешелон з мобілізованими розбомбили, тож Багряний повернувся додому. Тут його знову заарештували — але він іще раз зумів втекти! Теорія ймовірності у випадку Івана Багряного явно не працює.
Знову повернулися німці, а Іван Багряний виїхав на захід України — він попрощався назавжди з дружиною, сином і з рідним містом. У Західній Україні 1944 року Багряний співпрацював з УПА, українською армією, що боролася за незалежність України, зокрема, робив для них агітки, проводив лекції для бійців тощо.
Тепер йому доводилося переховуватись уже від гітлерівських силових структур і він із цим завданням успішно впорався. Одного разу у Львові Багряного ледь не розстріляли агенти ГЕСТАПО за зберігання валізки, в якій лежало декілька гранат, зброя і заборонена література.
Йому 38, а обидві наймогутніші тоталітарні держави XX сторіччя намагаються його вбити, але марно….
Роман “Тигролови”
Роман “Тигролови” Іван Багряний написав за два тижні. Переховуючись у конспіративній квартирі знайомого на Львівщині, він створив рукопис. Друкована версія була готова в 1944 році. Та мала назву “Звіролови”. Один примірник Багряний відіслав у журнал “Вечірня година”, а другий — на літературний конкурс, оголошений “Українським видавництвом”. В конкурсі він розділив перемогу з повістю Тодося Осьмачки “Старший боярин”.
Чернетка оригіналу тексту “Звіроловів/Тигроловів” залишилась в підрадянській Україні, тому після переїзду автора в Німеччину у 1944—1946 роках Багряному довелося повністю відновлювати текст з пам’яті; цю відновлену версію було видано 1946 під назвою “Тигролови”. Роман мав багато видань українською та німецькою мовами, перекладався англійською (у США, Канаді, Англії), голландською, французькою мовами.
“Тигролови” – найвідоміша книжка Багряного. Вона з тих, які в українських університетах і школах часто прочитують навіть ті, хто читати не дуже люблять. Її регулярно перевидають. І якщо про літературу двадцятого століття іноді кажуть, що для її сприйняття треба дуже вже занурюватися в тодішній політичний, ідеологічний, соціальний, історичний контекст, а воно не всім легко, то це точно не про “Тигроловів”. Багряний написав абсолютно універсальний пригодницький роман.
Чому я не хочу вертатись до СРСР?
Далі були поневіряння Європою, новий шлюб, нова родина. І — розрив з ОУН, взаємна ворожнеча.
В липні 1944 року Багряний опиняється в Словаччині, а у вересні його під час облави на емігрантів схопили й відправили до Німеччини. Як “остарбайтер” він важко працює під Берліном. Перед падінням “третього рейху” тікає в Тіроль, далі в Інсбрук (Австрія).
У письменника-в’язня сталінських концтаборів по війні єдиний шлях — еміграція
З Інсбруку в 1946 році перебирається в Баварію, в Новий Ульм, де
розташовано було великий табір переміщених осіб з України.
Радянський союз не полишає бажання “дотягнутися” до Багряного.
На запити радянської влади повернутися на батьківщину, він пише всесвітньо відомий памфлет “Чому я не хочу вертатись до СРСР”, який одразу розлітається у перекладах багатьма мовами світу.
“Я не хочу повертатися в СРСР тому, що там людина не варта і того що комаха. Тому що, коли б якась республіка захотіла вийти з федерації, вона була б задавлена вогнем і залізом своїм “рівноправним” союзником — більшовицькою Росією. І була б весь час наставлена й утримувана терором у тім вільнім союзі. Тим терором російський червоний фашизм (більшовизм) намагається перетворити 100 національностей в “єдиний радянський народ”, цебто фактично в російський народ.
Більшовики зробили для 100 національностей єдину “совітську родіну” і нав’язують її силою, цю страшну тюрму народів, звану СРСР.
Цебто любов до свого народу й до Вітчизни вважається за найтяжче зло. Ось чому українцям навіть поза межами СРСР не дають спокою й намагаються силою й провокаціями затягти їх назад і знешкодити. А щоб світ не обурювався, а, навпаки, помагав більшовизмові в його роботі, більшовизм намагається довести всім, що українці є “воєнними злочинцями”, ворогами більшовизму. Чому? Тому що ми являємо для нього небезпеку — ми є носіями тієї правди, про яку не знає світ, але мусить знати…”
Взагалі, це перший у світі офіційний лист-викриття злочинів Радянського Союзу.
Іван Багряний і Нобелівка
Після цього Багряного спробують вбити агенти КДБ, але письменник знову дивом залишається живим. Він у відповідь пише “Сад Гетсиманський” — автобіографічну сповідь про те, що він пережив у ГУЛАГу. За це його номінують на Нобелівську премію і це за 20 років до найвідомішого твору Солженіцина.
Помер у 1963 році й похований у Новому Ульмі. На надгробку вибиті рядки з поеми Багряного “Мечоносці”: “Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами”.
Наша література зберігає багато імен. Якісь імена замінюють нам пророків, інші викликають бажання помститися, більшість змушує пишатися. Але є одне ім’я, яке ви точне маєте запам’ятати. Це ім’я вибито кров’ю на літературі XX сторіччя, воно і є сама кров. Це ім’я Іван Багряний.
Цікаві факти:
– Крім псевдоніма “Багряний”, використовував й інші — “Іван Полярний” та “Сорок сорок”.
– Писав дитячі твори. Наприклад, віршовані “Казку про лелек і Павлика-мандрівника” і “Телефон”.
– Іван Багряний був також поетом-піснярем. Під час перебування в Галичині він познайомився з керівником капели бандуристів і композитором Григорієм Китастим, який поклав на музику вірші Багряного “Вперед, сини народу”, “Ми об’їхали землю навколо”, “Вставай, народе”, “Марш Україна” тощо.
– Він був непересічним художником. Ілюстрував свої твори (зокрема, й “Тигроловів”), “Старшого боярина” Тодося Осьмачки, ініціював перший переклад іншою мовою “Колгоспу тварин” Джорджа Орвелла і проілюстрував його. Окрім того, відомі його портрети Петлюри, Грушевського.
