Еріх Марія Ремарк увійшов в історію літератури як автор одних із найсильніших любовних сюжетів ХХ століття. Втім, його особисте життя не поступалося за напругою романам, які принесли йому світову славу.
Письменник не приховував складного характеру своїх стосунків. Він легко закохувався, так само швидко розривав зв’язки і зазвичай намагався не перетворювати розставання на конфлікт. Із більшістю колишніх партнерок Ремарк зберігав коректні, а подекуди й дружні стосунки.
Винятком стала історія з Марлен Дітріх — німецько-американською акторкою, зіркою Голлівуду та однією з найвпливовіших жінок своєї епохи. Їхній роман виявився найдовшим і найболіснішим у житті письменника, зруйнувавши його звичну здатність легко виходити з особистих драм.
Венеція, 1937-й: початок як у кіно
Знайомство двох знакових постатей німецької культури відбулося у вересні 1937 року у Венеції — в ресторані «Лідо», що радше нагадував декорацію чорно-білого кіно, ніж місце початку одного з найвідоміших романів епохи.
Того дня Марлен Дітріх обідала з режисером Йозефом фон Штернбергом, який відкрив її світові у фільмі «Блакитний янгол». Еріх Марія Ремарк, знайомий із режисером, підійшов до столика, привітався і після формального жесту ввічливості представився акторці. За ініціативи фон Штернберга письменник приєднався до обіду, не дочекавшись окремої згоди Дітріх — деталь, яку згодом згадували як симптоматичну.
Про першу зустріч Марлен із Ремарком пізніше розповідала її донька Марія Ріва у книзі «Моя мати Марлен Дітріх». Акторку вразили манери письменника та його стримана елегантність. «Я ледь не впала зі стільця», — зізнавалася вона, згадуючи перше враження.
Зізнання біля дверей готельного номера
Розмова швидко перейшла у флірт. Дітріх зауважила, що Ремарк має надто молодий вигляд для автора одного з найвизначніших романів свого часу. Він відповів дотепно, припустивши, що написав його заради того, аби почути ці слова з її вуст. Фон Штернберг тактовно залишив пару наодинці.
Знайомство продовжилося вже поза рестораном. Дітріх запросила Ремарка до свого готельного номера. Однак біля дверей письменник раптово зупинився і, за спогадами сучасників, несподівано зізнався: він є імпотентом. Це зізнання, зроблене після кількох годин знайомства, стало першим сигналом того, що їхні стосунки від самого початку поєднували радикальну відвертість і внутрішню тривогу.
Для амбітного й самосвідомого Ремарка це було принизливим випробуванням. Він очікував вироку. Натомість почув відповідь, яка спантеличила: «О, це чудово».
Два травмовані світи
Письменник ще не знав, що для Дітріх це зізнання стало не проблемою, а полегшенням. Попри безліч шанувальників, акторка не надавала значення фізичній стороні стосунків. У 19 років вона пережила сексуальне насильство з боку викладача гри на скрипці — травму, яка визначила її ставлення до інтимної близькості на все життя.
Згодом Дітріх згадувала, що була щиро щаслива: вони читали, спали поруч, були ніжними без напруги й вимог. «Боже, як я любила цю людину», — говорила вона біографу.
Їх об’єднували й життєві паралелі. Обоє здобули світову славу у 1930 році: вона — після «Блакитного янгола», він — після «На Західному фронті без змін». Обоє публічно дистанціювалися від нацистського режиму. Дітріх емігрувала до США, Ремарк був змушений залишити Німеччину після спалення його книжок.
Листи замість життя
За кілька місяців, проведених разом, від фізичної неспроможності Ремарка не залишилося й сліду. Дітріх стала для нього емоційною опорою, витіснивши з його життя навіть алкоголь — зокрема улюблений кальвадос, яким він роками заглушував депресію.
Наприкінці 1937 року їх розділив океан. Дітріх поїхала до США, Еріх Марія Ремарк оселився у Порто-Ронко в Швейцарії. Відтоді їхні стосунки існували переважно в листах. У них письменник говорив про стан «майже щастя» — відчуття близькості, яке ніколи не ставало повним.
Згодом Ремарк переїхав до Лос-Анджелеса. Він неодноразово робив Дітріх пропозицію, але щоразу отримував відмову. Ревнощі, зради, емоційна холодність — усе це він терпів, аби лише залишатися поруч.
Еріх Марія Ремарк – Марлен Дітріх: любов як джерело руйнування
З часом їхні стосунки перетворилися на драму взаємного самообману. Ремарк прагнув ексклюзивності, Дітріх — свободи. Напруга стала некерованою, і через три роки роман завершився.
Та саме це кохання стало матеріалом для «Тріумфальної арки». Головна героїня Жоан Маду — непрозорий, але впізнаваний образ Дітріх — допомогла акторці зрозуміти, як Ремарк насправді переживав їхній зв’язок.
Формально історія завершилася у 1940 році. Остаточно — 25 вересня 1970-го, зі смертю письменника. Після цього вдова Ремарка Полетт Годдар знищила майже всі листи Дітріх. Уцілів лише один — написаний за тиждень до смерті:
«Улюблений Альфред, посилаю тобі все моє серце».
Велика література завжди була про любов — і про те, як вона формує людей. Якщо хочете ще одну глибоку розповідь про почуття великого автора, читайте про Габрієля Гарсію Маркеса.
