Рожвадівська епідемія… Історія порятунку під час Голокосту зазвичай пов’язана з ризиком, мужністю та людяністю. Але буває й таке, що порятунок приходить у вигляді… хвороби.
Саме так сталося у маленькому містечку Розвадів у часи Другої світової війни, де двоє польських лікарів — Євгеніуш Лазовський та Станіслав Матулевич — перехитрили окупаційну систему та врятували близько 8 тисяч людей. Вони використали силу медичної науки, щоб створити те, чого найбільше боялися німці: епідемію тифу.
Народжений у буремному ХХ столітті
Євгеніуш Лазовський народився 1913 року в Ченстохові. Медичну освіту здобув у Варшавському університеті імені Юзефа Пілсудського — з мрією допомагати людям. Але замість спокійної практики на нього чекала війна.
Добровільно пішовши на фронт, він швидко потрапив у німецький полон, звідки втік і приєднався до підпілля. Та згодом зрозумів: найсильніша його зброя — не рушниця, а знання.
Разом із дружиною та маленькою донькою він оселився в Розвадові — поруч із селами та єврейським гетто. Там і зародилася історія, яка увійде до світової історії як «Рожвадівська епідемія».
Таємний лікар гетто
У перші роки окупації Лазовський таємно допомагав мешканцям гетто. Він придумав умовний знак: якщо сім’я потребувала лікаря, вона ставила маленьку табличку на двері. Уночі Євгеніуш заходив у двір і лікував — тихо, швидко, ризикуючи життям.
Але він бачив: цього замало. Євреїв розстрілювали або відправляли до таборів, поляків — вивозили на примусові роботи. Смерть була ближче, ніж будь-коли.
І саме тоді історія змінила напрям. На сцену вийшов друг Лазовського — доктор Станіслав Матулевич, людина, чиє відкриття стало ключем до порятунку.
Наукова хитрість: мертві бактерії, які обманюють тест
Матулевич помітив: якщо ввести пацієнтові мертві бактерії Proteus OX19, у лабораторії тест на тиф покаже позитивний результат — хоча людина залишиться абсолютно здоровою.
Для німців тиф був страшнішим за кулю. Вони панічно боялися епідемій, які могли дістатися їхніх солдатів.
І саме тоді в головах двох медиків народився план, який міг або врятувати тисячі людей, або знищити їх самих.
Початок «епідемії», якої ніхто не бачив
Лазовський і Матулевич почали «інфікувати» поляків із навколишніх сіл — саме поляків, адже у випадку з євреями німці не морочилися б із лікуванням і просто розстрілювали б хворих.
Статистика почала зростати.
Кров — відправлятися до німецьких лабораторій.
Результати поверталися однакові: позитивно.
Паніка росла. Район оголосили карантинною зоною. Німці перестали сюди заходити, не проводили депортацій, припинили вивезення людей на роботи.
Так двоє лікарів створили санітарну фортецю, закривши десяток сіл від жахіть окупації.
Небезпечний візит німецької перевірки
Проблеми почалися, коли окупаційна адміністрація помітила дивну деталь: для епідемії смертність була занадто низькою.
У Розвадів відправили німецького лікаря з двома студентами. Це міг бути кінець.
Лазовський і Матулевич зустріли делегацію з максимальною гостинністю: накрили стіл, подали традиційні страви, створили атмосферу безпеки. Студенти, налякані можливістю заразитися, оглянули лише кількох пацієнтів — саме тих, які мали справжній тиф.
Німецький лікар повернувся з висновком:
епідемія справжня, район заражений.
Двоє польських медиків виграли ще кілька місяців — і цього вистачило, щоб дочекатися звільнення.
Життя після війни: два різні шляхи
Євгеніуш Лазовський
Після війни отримав грант Фонду Рокфеллера і переїхав до США. Викладав в Університеті Іллінойсу, працював лікарем, жив в Орегоні й помер у 2006 році.
Про його подвиг зняли документальний фільм «Приватна війна».
Станіслав Матулевич — тихий герой, про якого забули
На відміну від друга, Матулевич залишився в Польщі. Він:
- продовжував медичну практику після 1945 року,
- жив дуже спокійним, непублічним життям,
- не шукав слави й рідко давав інтерв’ю,
- став відомим лише після того, як Лазовський описав події у своїх мемуарах “Private War”.
Через це Матулевича часто називають «забутим героєм Розвадова» — хоча саме його відкриття зробило порятунок можливим.
Точна дата його смерті у джерелах зафіксована погано, але відомо, що він помер у Польщі, проживши тихе життя людини, яка зробила велике — і не вимагала за це нічого.
Подвиг двох лікарів доводить: навіть у часи темряви людяність здатна перемагати. А про те, як світ продовжив боротьбу зі злом після війни можна прочитати в статті “Полювання за нацистом: як Моссад зловив Ейхмана в Аргентині“.
