Анжеліка де Фонтаж — жінка, чия доля і краса століттями залишаються загадкою між історією і легендою. Вона жила при дворі Людовіка XIV і могла стати прототипом для всесвітньо відомої героїні однойменних романів, хоча офіційно вважається вигадкою.
Серія історичних романів про Анжеліку — сміливу й незламну героїню XVII століття — колись зробила Анн і Сержa Ґолонів всесвітньо відомими. У всіх офіційних джерелах стверджується, що їхня Анжеліка — лише плід письменницької фантазії. Та чи справді це так?
Адже в ті самі часи, коли на сторінках книжок розгортаються блискучі й небезпечні пригоди маркізи янголів, при дворі Людовіка XIV жила інша Анжеліка — справжня жінка з плоті й крові, чия доля, харизма й ім’я стали частиною легенди. Саме її життя, сповнене інтриг, блиску й драм, могло надихнути авторів на створення безсмертного образу, який полонив серця мільйонів.
Образ головної героїні романів Ґолонів не має прямого історичного прототипу, але іскрою, що запалила уяву авторів, стала історія юної Анжеліки де Фонтаж. Її життя — зовсім не авантюрна біографія вигаданої маркізи, але має те, що справді важливо: магнетизм постаті, яка не дає себе забути.
Минуло кілька століть, та її ім’я досі лунає у повітрі, немов ніжний шепіт у величних залах барокового Версалю, що нагадує про блиск і тінь минулої епохи. Вона з’явилася, засліпила двір своєю красою і зникла так само блискавично, залишивши по собі не лише спогади, а й легенду, що надихає й досі.
Красуня з провінції, яку перетворили на зброю спокуси
Її повне ім’я — Марія-Анжеліка де Скорай де Руссій (фр. Marie Angélique de Scorailles de Roussille), а з 1680 року — герцогиня де Фонтаж. Вона народилася 27 липня 1661 року в Оверні в родині королівського намісника — знатній, але вже збіднілій. З юних літ вражала своєю вродою. Янгольське обличчя, витончена постать, розкішне волосся, очі, в яких тонуло світло — у 15 років Марія-Анжеліка могла змусити битися серце будь-якого чоловіка.
Її доля могла скластися скромно: шлюб із таким же зубожілим дворянином, життя в тіні великого світу. Але її краса стала перепусткою до іншої реальності — блискучої, отруйної, підступної.
Кузен батька, граф де Пейр, який опинився в немилості Людовіка XIV, вирішив використати чарівну родичку як інструмент свого повернення до двору. Він переконав батька Анжеліки відправити дівчину з ним до Версаля, і той радо погодився. Так Анжеліка де Фонтаж опинилася у самому серці французького двору, де стала фрейліною Шарлотти-Єлизавети Пфальцської — невістки короля.
Доля вже тримала для неї сценарій. Людовік XIV, знаний своєю слабкістю до жіночої вроди, побачив її — і одразу вирішив, що хоче бачити її біля себе. Від мадам де Монтеспан, своєї офіційної фаворитки, він уже втомився, і нове захоплення запалало стрімко, як і багато пристрастей короля-сонця.
Анжеліка де Фонтаж: промінь сонця… що сліпить і обпалює
Чи могла юна Марія-Анжеліка встояти перед освідченням самого «короля-сонця»? Так, Людовік XIV уже не був юнаком, а його врода давно потьмяніла, та його увага — це був сам монархічний привілей. Його захоплення робило просту дівчину особливою, майже обраною. І Анжеліка де Фонтаж приймає цю милість як дар долі.
Її незвичайна врода зачарувала двір. Сучасники одностайно відзначали її надприродну красу, а сам король називав її «чарівним створінням». У 1678 році вона стає його коханкою, але зв’язок ретельно приховується від сторонніх очей. Лише навесні 1679-го її офіційно проголошують новою фавориткою короля Франції.
Та їхній роман викликав лють мадам де Монтеспан — жінки, яка спочатку сама ввела Анжеліку у свій вузький придворний гурток, шукала їй нареченого, вважаючи цю «тихоню» цілком безпечною. Вона не очікувала, що невинна фрейліна стане їй суперницею — і загрозливою. Почали ширитися чутки: мадам де Монтеспан зробить усе, аби позбутися Анжеліки.
Двір шокувала новина — Анжеліка де Фонтаж чекала на дитину. Спершу вагітність проходила легко. Але невдовзі юна фаворитка — ще вчора повна сил і життя — почала стрімко слабнути. Вона втрачала апетит, худла, задихалась, ледь ходила. Її обличчя втратило свіжість, шкіру вкрили плями, які вона маскувала мушками — і цю нову моду тут же підхопив увесь Версаль. Замість сяйва — тінь, замість захвату — болі й кровотечі, що не припинялися.
У грудні 1679 року Анжеліка народила мертвого хлопчика — і більше ніколи не оговталася. Вона продовжувала хворіти, згасати, і врешті стало зрозуміло: король закохався не в неї, а в її красу. Одна з придворних дам писала відверто: «Короля, по правді, приваблювало тільки її обличчя. Її дурна балаканина дратувала його. До краси можна звикнути, але не до дурості».
Коли краси не стало — не стало й захоплення короля. Людовік став утомлюватися від її присутності. Анжеліка де Фонтаж вже не могла бути веселою супутницею, не розважала його, не надихала. І коли Анжеліка де Фонтаж, з останніми силами, попросила дозволу піти до монастиря, аби відновити здоров’я — він легко відпустив її. На прощання подарував титул герцогині де Фонтаж. У Версалі це означало одне: історія стосунків з королем закінчилася.
Коли палац обертається на пастку
Залишена й виснажена хворобою, Анжеліка де Фонтаж знайшла останній прихисток не в розкоші палацу, а в тиші монастиря Пор-Руаяль. Саме там, у стінах, де лунали не оплески балів, а молитви, вона відійшла у вічність — 28 червня 1681 року, не доживши й до двадцяти одного.
Її смерть оповита таємницями. Ходили чутки: її отруїли. Згадували про важкі пологи, різке погіршення здоров’я — усе це нібито було наслідком дії повільної отрути, яку наказала дати їй мадам де Монтеспан — та сама, що втратила прихильність короля через Анжеліку.
Сучасні лікарі, вивчаючи збережені описи розтину, схиляються до іншої версії — плеврит. Але в Версалі тієї доби правда часто тонула в інтригах, як ніж у шовку. І що було отрутою — напій, поданий зі срібної чарки, чи сам двір, — вже не розплутати.
І хоч шлях Анжеліки при дворі був коротким, її вплив виявився довготривалим. Саме з її ім’ям пов’язують моду на високу зачіску фонтанж та прикрашання декольте мушками — маленькими чорними плямками, що стали символом витонченого спокушання. Вона не лише підкорила серце монарха — вона змінила естетику двору.
Доля Анжеліки де Фонтаж — це історія, що залишає більше питань, ніж відповідей. Чи була вона просто жертвою інтриг і амбіцій? Чи справді її отруїли, знищивши квітку Версаля? Відповіді давно загублені в павутині часу, але сама постать Анжеліки продовжує захоплювати уяву, нагадуючи про крихкість краси і влади, що пливуть у часі.
Якщо вас цікавлять історії сильних і впливових жінок, чия краса та розум залишили слід в історії, обов’язково ознайомтеся з життям Анни Ярославни, королеви Франції. Її доля, як і Анжеліки де Фонтаж, переплетена з інтригами та величчю французького двору і надихає на нові відкриття про роль жінки у великій історії.
