«Допоки ми тут, Україна незламна»

02.05.2024, 11:01 grinchenko-inform.kubg.edu.ua

Він ступив у сутінь, розрізаючи гострим поглядом крижане повітря. Його очі, загартовані тисячами годин напруження та небезпеки, сканували темряву, шукаючи найменшу ознаку загрози… Військовий розвідник ходить по краю прірви, щоб уберегти життя десятків, а то й сотень побратимів, – така його фронтова робота.Поспілкувався з одним із них, дізнався, як новобранцю психологічно підготуватися до війни, до яких моральних викликів слід бути готовим. Специфіка служби мого співрозмовника вимагає анонімності – дотримуюся цієї вимоги.

– Я прийшов на службу, коли АТО було в активній фазі, тоді тільки формувався мій підрозділ, я був у ньому серед перших. Доти строкову службу не проходив, але мав мотивацію захищати свою державу.

Було насправді важко. Що морально, що фізично, хоч і мав спортивні досягнення та постійно підтримував себе у формі. Тут інші навантаження. Поки були рекрутами, думав, що з мене просто знущаються, хоча вже тепер зі своїм бойовим досвідом розумію: це було задля того, щоб у найскрутніших та найстрашніших боях вистояти, виконати поставлені завдання з розумом та внутрішнім спокоєм. Хоч це і не завжди дається. Що можу порадити новачкам? Напевне, дослухатися до інструкторів, навчатися та тренуватися. Це найважливіше. Дай собі ясну відповідь на запитання: «Навіщо я тут?» Це, мабуть, єдине, на що треба знати вмотивовану відповідь. Навіть якщо мобілізований, постарайся знайти внутрішню мотивацію. Якщо вона є, зможеш пройти крізь вогонь та воду.

– Що найбільше впливає на мотивацію військового?

– Мирні жителі, їхня підтримка, їхні донати. Нам дуже важливо відчувати, що там, у тилу про нас пам‘ятають та дбають. Важлива сім’я, підтримка від рідних. Щоб наші діти були в незалежній Україні. Також багато значить ясне усвідомлення для чого я тут, заради чого воюю. Якщо таке розуміння є, можна пройти будь-яке випробування.

– А як твій підрозділ підтримує моральний дух і мотивацію?

– Наш підрозділ створювали за подобою сил спеціальних операцій західних підрозділів. І командири користуються їхніми методичними рекомендаціями. Основа – це те, що ми брати, що рівні між собою. У нас немає «совка», ми слухаємо один одного, спілкуємося про все. У воїна, насправді, не лише фронт, а й побут, який залишив дома, і спілкування з найближчими… Ми є опорою один для одного, коли поруч. Хтось із нас має великий досвід у цивільному житті, і це про сім’ю, про роботу і про все… І ми стараємося порадити, якщо наш побратим цього потребує. Ми, наче єдиний організм, який має працювати без збоїв.

– Як залучати до служби новачків, особливо тих, хто боїться чи не має бажання служити?

– Розумію тих, хто може боятися війни, це нормально. Та й не обов‘язково служити саме в штурмових підрозділах чи бути на «передку». Можна допомагати медикам, копати окопи, і такі люди також нам потрібні, бо на війні всі спеціальності вагомі… Більша частина населення України все ж потрапить на цю війну. Мені здається, ті люди, хто відповідає за інформаційну кампанію мобілізації, трішки не «дотягують» ситуації в країні. Вже не пригадаю, коли й була агітаційна кампанія для мотивування людей до війська. Затосовуємо метод «батога та пряника», але про «пряники» забули.

– По-твоєму, які методи нині добре працюватимуть, щоб мобілізація не давала збоїв?

– Перш за все треба вміти аргументовано пояснити мобілізованому, навіщо він потрібен в армії. Робити з них не потенційних «ухилянтів», як зараз це прийнято у медіа, а людьми честі. Зараз бачу, як активно показують роботу ТЦК: що там служать військовослужбовці, які отримали поранення. Але мало хто доносить до суспільства історію мобілізованих, щоб люди знали їх в обличчя, розуміли, що вони не побоялися, зробили цей непростий вибір. Тому моя думка, що просто потрібно говорити: «Ви нам потрібні, ми без вас не зможемо», а не «Ви погані, ви «ухилянти», ми не надамо вам права та послуги». Можу порадити, щоб люди йшли на службу не через ТЦК, а самі вибирали, в які війська хотіли би потрапити. Бо теперішня мобілізація, залякуванням, до якого вдаються ТЦК, руйнує в людях упевненість іти служити.

– Що повинні зробити цивільні, аби психологічний стан військових був у нормі?

– Цивільні мають розуміли, що ми не можемо служили вічно, бо наш моральний стан час від часу падає до нуля. Все здобуте можна втратити. Тому потрібно всім об’єднатися, як це було 24 лютого 2022 року, коли ми справді показали себе єдиною нацією. Розумію, що в нас є певні проблеми у державі, але війну не можна ігнорувати, інакше матимемо непоправні проблеми. Приєднуйтесь до різних ініціатив, що допомогають війську, не всі вони вимагають багато коштів, але вимагають вашої участі. І якщо є можливість, донатьте на нашу Армію. Ми стоїмо тут, бо ви підтримуєте нас. І допоки ми тут, Україна незламна.